Как судьи роют себе могилу

Позачерговий з'їзд суддів, від якого очікували перезавантаження судової системи, остаточно переконав, що суспільство після Майдану зробило великий крок уперед, а держава, в особі судової системи, залишилась далеко позаду. Можна констатувати зрив з'їзду як зацікавленими особами, так і усією суддівською спільнотою в особі делегатів з'їзду.

Те, що судова система потребувала очищення та її переформатування в зв'язку з невиконанням свого основного обов'язку щодо захисту прав громадянин, було очевидним протягом багатьох років. Підтвердженням того – величезна кількість ухвалених щодо України рішень Європейського суду із прав людини.

Про хронічну хворобу системи свідчить збільшення кількості суддів та судових справ на фоні зменшення кількості населення.

Як на мене, піком, коли суспільство відчуло ворожнечу налаштованість цієї репресивної машини, став саме Майдан.

У ці дні ми всі побачили, що судді можуть свавільно забороняти збиратися громадянам. Судді не цуралися кидати за грати звіряче побитих літніх людей, пацифістів, батьків трьох дітей – лише за висловлення громадянської позиції. Натомість кілька місяців до цього залишали Тітушко на волі. Десятки вільних громадян позбавляли права на керування автомобілем за громадянський протест.

Зневажене суддями суспільство, яке вийшло на майдан гідності, вимагало відновлення справедливості, принаймні спокути та вибачень.

Великим поступом у цьому процесі стало ухвалення закону "Про відновлення довіри до судової влади", який передбачив звільнення всіх голів судів членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Саме цей закон надав суддям можливість висловити свою позицію до системи, у якій вони працюють, дав можливість більше не виправдовуватися тим, що вони – "заручники системи" і не могли вчиняти по іншому.

Для цього вони отримали право самі обрати голів судів, частину суддів Конституційного суду та прийняти участь у формуванні органів, які відповідають за притягнення їх до відповідальності за порушення закону.

Для вирішення частини цих питань 19-20 червня в Києві відбувся позачерговий з'їзд суддів із запропонованим порядком денним – обрання суддів Конституційного Суду, обрання Ради суддів України, обрання трьох членів Вищої ради юстиції та половини складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Слід зазначити, проведенню з'їду передувала боротьба за можливість його проведення, а напередодні народний депутат Стаднійчук звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з надуманим позовом про заборону його проведення.

Проте з'їзд розпочав свою роботу. І варто віддати належне його організатором із широким залученням громадськості, яка покладала великі сподівання на цю подію.

При цьому вже початок з'їзду виявив справжні настрої більшості суддівської спільності законсервувати всі проблеми.

Частина суддів вимагала надання інформації про причини відсутності президента України на з'їзді та ставила в залежність від цього можливість його проведення. Приємно було почути виступ одного судді, який обурився такій позиції, зазначивши, що такою поведінкою ганьблять свою незалежність і просять собі "смотрящего" на з'їзд – як це було, коли на попередніх з'їздах були присутні Портнов чи Лукаш. Після перерви для кулуарних перемовин з'їзд розпочав роботу.

Наступним каменем протистояння стало питання звільнення суддів, щодо яких Верховна Рада встановила факт порушення присяги судді в зв'язку із прийняттям рішення про повернення Януковичу надповноважень за Конституцією 1996 року. Серед них суддя Овчаренко, стрімку кар'єру якого пов'язують із дружбою з вигнаним президентом та зі знищенням його кримінальних справ у Єнакіївському суді.

І тут відбувся перший плювок в обличчя Майдану гідності.

Після тривалої дискусії судді відмовилися розглядати це питання й зняли його з порядку денного. Судді Конституційного суду України, які посадили Януковича на трон надвеликих повноважень, продовжують працювати та відправляти правосуддя. Ніякі виступи громадських активістів не змогли змусити прокинутися в суддів здорового глузду чи сумління.

Надалі судді спромоглися обрати членів Ради суддів України та її керівництво – орган, який не має ніякого значення для суспільства та уповноважений вирішувати питання суддівського самоврядування, а також призначити керівника Державної судової адміністрації, яка забезпечує матеріально-технічне забезпечення діяльності судів.

Маленький позитив у цьому питанні – до її складу не потрапили скомпроментовані судді, проти яких виступали активісти Реанімаційного пакету реформу, роздаючи відповідні листівки делегатам з'їзду.

Протягом наступного дня, після штовханини із сотнею самооборони та палких виступів громадськості, судді спромоглися проголосувати за членів Вищої ради юстиції та Віщої кваліфікаційної кваліфікаційної комісії суддів.

Однак, більшість не дочекалася завершення підрахунку голосів – і в з'їзду... не вистачило кворуму для затвердження результатів голосування. Юридичне крючкотворство для приховання справжніх намірів.

Фактично можна констатувати зрив з'їзду як зацікавленими особами, так і всією суддівською спільнотою в особі їх делегатів.

Отже, суддів влаштовує, що в державі не функціонує жодного органу, який може притягнути їх до відповідальності чи звільнити. Більше того, за чинним законодавством, відсторонити суддю від здійснення правосуддя на час розслідування кримінальної справи можна за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів, формування якої без з'їзду суддів неможливе.

Формально наразі суддя може вбити людину – і завтра, користуючись недоторканістю, вийти відправляти правосуддя. Це такий собі "привіт" суддів усім постраждалим від несправедливого правосуддя під час Майдану й не тільки.

Можна констатувати, що судді не збираються розкаюватися й визнавати глибоку хворобу системи, їх усе влаштовує, і вони ніяк не можуть зрозуміти, що активісти та сотні майдану пікетують їх не за гроші, а кричать голосом відчаю від несправедливості.

Вони не скористалися законом, який вибороло обурене суспільство для очищення та переформатування.

Це наступний виклик суспільству для боротьби.

Я не сприймаю більше закликів для посилення незалежності судової системи як запоруку її одужання. Не слід плутати незалежне беззаконня та незалежну справедливість. Подальша незалежність судової системи призводить до її консервації.

Тільки люстрація за чітко визначеною ознакою або зміна системи формування органів відповідальних за якісний склад суддівського корпусу з акцентом на громадських активістів, моральних авторитетів та антикорупційні механізми.

Судді, ви так нічого й не зрозуміли!

Досить обслуговувати політичні інтереси – суспільство вже інше. Тотальний контроль держави та деспотичний тоталітаризм над такими людьми неможливий.

Слід сприйняти цінності громадянського суспільства або залишитися в забутті.

Слава Україні!

Олександр Білоус, адвокат, активіст Реанімаційного пакету реформ (РПР), спеціально для УП