АТО для судебной власти

Війна за реальну, а не паперову незалежність, територіальну цілісність, суверенітет, та національну безпеку ведеться не лише в звичних для нас формах і проявах.

Третій місяць триває незрима для людського ока, але неймовірно виснажлива війна за справедливий суд в Україні. Виявилося, щоб перемогти в цій війні, найважче виграти битву за незалежність кожного судді.

Битву, яку сьогодні громадськість веде із… самими суддями.

Незалежність від президента – учорашнього, нинішнього й завтрашнього зі своїми пукшиними, портновими та їхніми наступниками. Незалежність від членів Комітету Верховної Ради з питань правосуддя та верховенства, серед яких правдиві "поборники" суддівської незалежності та утвердження верховенства права в Україні: громадянин Росії Вадим Колесніченко та "орденоносець" Росії Сергій Ківалов.

Лакмусовим папірцем, який показав найуразливішу точку судової системи, виявився закон "Про відновлення довіри до судової системи", ухвалений 8 квітня цього року.

Закон вивільнив суддів з-під влади голів судів, призначених Вищою радою юстиції і дав їм можливість обрати з-поміж себе достойних очільників. Але ще до того, як на законі висохло чорнило від підпису виконувача обов'язків президента, більшість суддівських колективів визначилися й постановили шляхом таємного голосування, що більш достойних, аніж "попередники", серед них немає.

У період Революції Гідності за рівнем негативу й неприйняття з боку суспільства з Януковичем могли зрівнятися лише судді.

Янукович утік. Судді залишилися.

Усі вісім із половиною тисяч. Обтяжених страхом незалежності й нездатністю за неї боротися.

19-20 червня 400 представників цих восьми з половиною тисяч, названі З'їздом суддів України, обиратимуть із поміж себе 55 осіб, від кожної з яких залежатиме – чи виграє Україна війну незалежність, територіальну цілісність, суверенітет та нашу з вами безпеку.

П'ять осіб будуть обрані до Конституційного суду України, який уже має, і ще довго матиме виклик визнання неконституційними всіх рішень, які усунули від влади очільників попереднього режиму.

Шість осіб – до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка добиратиме для нас із вами майбутнє покоління суддів.

Три особи – до Вищої ради юстиції, яка вирішуватиме долі суддів і рекомендуватиме до звільнення тих, хто недостойний звання судді.

Сорок осіб – до Ради суддів України, яка визначатиме кваліфікаційні, освітні, етичні та інші стандарти суддівської професії.

Відомі більшість із тих п'ятдесяти п'яти, які претендуватимуть на згадані посади.

Відомі всі 400, які прийматимуть рішення.

Відомі також і ті, які стоять за лаштунками і намагаються ці рішення освятити.

Не хотілося б когось лякати чи розчаровувати, але не лише Богові, але й людям уже давно відомо все – і про перших, і про других, а тим паче про третіх.

До когорти останніх належать і Сергій Ківалов, і Андрій Портнов, чиїми руками Росія неодноразово здійснювала терор судової системи й, таким чином, забезпечувала свої інтереси в Україні. Судячи з кількості афілійованих із ними претендентів на найвищі посади в судовій владі, сьогодні держава-агресор зберігає хороші шанси для того щоб утримувати контроль над нашою судовою системо, а відтак без зброї володіти нашою з вами свободою.

Цікаво лише, чи обізнаний із такою загрозою новообраний глава держави і чи не бентежить вона його? Адже якщо ці 400 помиляться, то:

– Конституційний суд у будь-який час зможе повернути нам Януковича, визнавши неконституційним лише одне рішення;

– Вища рада юстиції залишить на посадах суддів, які порушували права людини під час Євромайдану;

– Вища кваліфікаційна комісія суддів України й надалі виставлятиме на аукціон суддівські вакансії;

– Рада суддів України мовчатиме, коли це все відбуватиметься.

А всі вони разом триматимуть заручниками чужих інтересів нашу державу й поступово перетворюватимуть на прах як наші з вами свободи, так і інаугураційний запал новообраного президента.

Важко уповати на сумління та незалежність тих, хто вже неодноразово зрікався й того, і іншого. Щоби полегшити вибір, думаю, передовсім, слід закликати всіх суддів які обіймали адміністративні посади в судах, або були членами рад суддів упродовж останніх трьох років, відмовитися від обрання на будь-яку з високих посад у судовій системі.

А також закликати всіх решта суддів, які прийматимуть рішення, не підтримувати таких кандидатів. Окрім цього, усі судді повинні вимагати, щоб прийняття рішень відбувалося шляхом таємного голосування.

Імена претендентів уже відомі, а громадськість може нагадати способи, якими вони утверджували в Україні стійкість минулого режиму. Зрештою, це може зробити кожен, сформулювавши до кожного із претендентів такі прості запитання, які повинні стати критеріями відбору.

Чи Ви, Ваша честь, завжди гарантували:

– право на суд, встановлений законом: ніколи не порушували правил підсудності й не втручалися в автоматизовану систему розподілу справ?

– право на компетентний суд: були підготовлені до розгляду своєї справи, а також фаховими своїх у виступах чи рішеннях?

– право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом: не ухвалювали політично вмотивованих рішень, уникали конфлікту інтересів, утримувались від коментарів стосовно сторін?

– право на публічний розгляд справи: не перешкоджали доступу громадськості та медіа, не призначали справ до розгляду в незручний для людини час і місці?

– право на презумпцію невинуватості та право не свідчити проти себе: не постановляли вироків виключно на підставі обвинувальних висновків, не тримали обвинувачених у клітці та кайданках?

– право на рівність процесуальних можливостей: не перешкоджали доступу до матеріалів справи, не слухали кримінальні справи за відсутності обвинуваченого, в адміністративних справах не покладали тягар доказування на особу?

– право на вчасне та обґрунтоване рішення: не порушували строків виготовлення рішень, завжди надавали належні обґрунтування?

– право на свободу та особисту недоторканність: на тримали необґрунтовано підозрюваного під вартою?

А також, чи не вдавалися Ви до маніпулювання практикою Європейського суду із прав людини?

І зрештою, чи не отримували ви благ, як-от дисертації, відпочинки, авто та будинки в обмін на суддівську незалежність та Вашу честь?

Щоби виправдати своє право називатися суддями в цій держави, ці судді сьогодні зобов'язані запобігти тому, щоб їхніми руками відновили терор, який наше суспільство похитнуло такою дорогою ціною.

Оксана Сироїд, директор Української Правничої Фундації, спеціально для УП