Все профессии нужны на войне

Чи виникало у вас бажання чимось допомогти країні у війні, але не знаєте як? Ви не тримали зброї ніколи, не розбираєтесь в стратегії, а все, що ви можете, це "лише" переказати пару гривень на потреби армії? Хочеться взяти бодай щось і піти на фронт, але усвідомлення безпомічності на фоні жахливих новин із зони АТО пригнічує?

Насправді ви вже робите велику справу, просто не усвідомлюєте цього. І без вас, кожного з вас і того, що ви робите, – війну не виграти.

У людей, що не пов'язані з військовою справою, є хибне уявлення, що фронт – основна частина армії й основна запорука перемоги. Давайте разом уявимо, яка ж організація має бути під час війни – загалом, без подробиць.

Звісно, мають бути підрозділи, що будуть на передовій. Але кількісно їх насправді не так багато, як комусь хотілося б, адже потрібна ротація, відпочинок. Не можна відправляти солдата воювати 24/7. Тому потрібен тил, де напоготів будуть інші підрозділи, щоб замінити поранених та стомлених фізично та психологічно.

Чисто з організаційних питань тил має бути більшим ніж фронт. Тут же організовується для військових дозвілля, відпочинок, відновлення, догляд за гігієною, харчування та інше.

А де це все взяти? Закупівлі, логістика та забезпечення. Потрібно мати ще більший штат, щоб організовувати транспортування, розподіл та закупівлю їжі, води, обладнання, техніки й багато чого іншого.

А як це все утримувати та за що купувати? Звісно, що за гроші.

Тепер уявіть ці рівні як піраміду, де вершина – це передова, спрямована на ворога, потім іде більший тил, а за ним стоїть ще більша служба забезпечення. А за службою забезпечення стоїть населення, яке й складає основу цієї піраміди.

Через те що державний апарат не спроможний сьогодні ефективно організувати всі рівні цієї піраміди, громадськість взяла це до своїх рук. Що є беззаперечно правильним.

Створюються підрозділи добровольців, на кшталт "Донбас" – це вершина піраміди й частково тил. З'являються громадські активісти, такі як Wings Phoenix, які забезпечують військових необхідним, починаючи від питної води й закінчуючи зброєю, обладнанням та навіть нерухомістю. Це вже служба забезпечення й, знову ж таки, тил.

Якщо ви бачите, що можете допомогти в цих сферах – це прекрасно. Але варто не забувати, що дуже важливу, хоч і не помітну роль грає населення – основа піраміди.

По-перше, коли в держави немає грошей, то люди можуть спільнокоштом фінансувати армію, що вже сьогодні відбувається. Кожна гривня – без перебільшення, навіть 1 гривня! – є вирішальною в цьому питанні. Окрім цього, хтось має хоча б вирощувати їжу, шити одяг, виробляти бензин, щоб війська мали все необхідне. Тобто потрібно, щоб підприємства продовжували працювати й не зупинялись. Якщо в країні закінчиться туалетний папір, бо всі пішли воювати й нікому його виробляти, – вважайте, що війна програна.

Тому, якщо ви переймаєтесь, що нічим не можете допомогти, прочитайте ще раз.

Не даремно кажуть, що війна – це справа всієї країни. Армія – ніщо, якщо люди не будуть працювати й заробляти гроші.

Якщо ви ходите на роботу – ви отримуєте зарплату, з якої можете хоч копійку передати громадській службі забезпечення. Ви платите податки, з яких платять солдатам. Ви виробляєте продукцію, яка потрібна армії або іншим людям, котрі теж працюють на благо країни.

Без фундаменту піраміди, де кожен як мурашка працюватиме як може й допомагатиме тим, що не дасть економіці країни зупинитись, не виграти жодної війни.

Тому продовжуйте робити те, що вмієте, і не забувайте подавати ідеї – як-от стіна на кордоні – та фінансувати армію.

Бо за вас цього ніхто не зробить. Навіть держава.

Петро Добрянський, молодший лейтенант запасу, соціальний психолог, спеціально для УП