Это сладкое слово "децентрализация"

Погодимо для початку сенс понять.

Під децентралізацією будемо розуміти демонополізацію державних функцій.

Вона є лише складовою адміністративної реформи, без якої передавати повноваження на місця – самогубство. Ми отримаємо "парад Врадієвок".

Те, що нова влада намагаєтесь пообіцяти людям, досягається не децентралізацією, а демонополізацією. Яку необхідно буде підкріпити адміністративною реформою.

Не провівши демонополізації, влада не зможе правильно по-новому сформулювати повноваження і обов’язки виконавців – суть адмінреформа з децентралізацією.

Тому, головне завдання країни – комплексна демонополізація, яка має проходити з спільним баченням образу країни в цілому: у сфері бізнесу, суспільних відносин, державних послуг, інформаційного простору, побуту.

Перш ніж розпочинати демонополізацію, потрібно з позицій нового образу країни проаналізувати стан власності в Україні й процедуру легалізації власності у капітал.

Якщо в царині капіталів панують монополії, то ми автоматично об’єктивно отримуємо:

- присутність в політичному просторі мегапартій;

- в сфері державних послуг встановлюється адміністративна вертикаль, в кращому випадку – відомча сваволя;

- суспільний простір заповнюють "редакційні засади" фрагментарного інформаційного простору;

- суспільне замовлення стає не замовленням домогосподарств, а модифікованим замовленням монополій, що "успішно" задовольняється мегапартіями;

- суспільно-політичне життя стає жвавим, але воно є пустим;

- умовно-постійні витрати домогосподарства стають виснажливими і воно заганяється у "нішу виживання";

- людина втрачає міру буття, що забезпечує панування монополіям;

- влада в такій системі сприймається бізнесом, як конкурентна перевага;

І так далі.

Така конструкція суспільно-політичного та економічного життя веде до самознищення, тому що капіталізму в країні не існує. А отримані присутністю у владі капітали спрямовуються не на примноження капіталів, а на утримання себе у владі.

Наслідки цього Україна спостерігає на власному гіркому досвіді: "дурні" капітали + дурна голова = трагедія країни.

Тому новій владі роботу слід починати зі створення образу світу капіталів і того, як в ньому буде почувати себе домогосподарство українця.

Коли такий образ буде створений, тоді потрібно впроваджувати нову нормативно-інституційну базу, яка забезпечить об’єктивну, а не "вольову", легалізацію власності у капітал і унеможливить формування гіпертрофованих монополій.

Да, монополії та глобалізація зменшують транзакційні витрати, але вони породжують потім криваві витрати на війну, через виродження політичного життя країни і втрати людиною міри буття.

Як нова влада сформує інституційний простір навколо власності, такі процеси в політичному, суспільному, інформаційному просторі вона і індукує.

Власність повинна легалізуватись в капітал об’єктивною процедурою без сваволі корупції, владних повноважень і партійної належності.

Капітал повинен бути ізольованим від влади. Це завдання компетентної еліти, суспільства і самих капіталістів у першу чергу.

Тому що для них утримання моніторингових інститутів громадянського суспільства завжди комерційно вигідніше, ніж ведення війн за владу.

Не кажучи вже про війни взагалі, які й провокуються присутністю бізнесу у владі.

Тільки демонополізація ринку капіталів і встановлення єдиних правил гри точно вкажуть, як провести демонополізацію державних функцій, яку модно називати "децентралізацією".

Абсолютно зрозуміло, що всі зазначені кроки повинні супроводжуватись встановленням системи звітності, підконтрольності та відповідальності влади. Без цього, децентралізація стає делегуванням сваволі на місця.

Створення таких громадських структур контролю і забезпечення їх неперсоніфікованого фінансування стає головним завданням соціально відповідального бізнесу.

Не на партію, а на контроль за партією повинні спрямовуватись такі гроші. Це і означатиме – жити по-новому.

Якщо в царині власності збережеться розгардіяш, а в процедурі легалізації її у капітал збережеться сваволя, то політичне життя країни залишатиметься позбавленим соціальної субстанції, воно залишиться "фейковим", пустим.

Інформаційний простір країни з соціального блага перетвориться на пропагандистське болото.

Неминуча втрата міри буття людиною призведе до втрати суверенітету особи, країни, держави.

Статистик Агнус Медісон прокласифікував країни світу по багатьом параметрам протягом кількох століть. Він встановив, що країни кооперуються навколо двох траєкторій – вищої за показниками і висхідної й нижчої за показниками – непевної.

І протягом всього горизонту досліджень переходи від непевної траєкторії до висхідної були лише в трьох країн: Японії, Південної Кореї та Сінгапуру…

Україна нині отримала шанс. Він є екзистенціальним вибором. Якщо цей вибір зробити і забезпечити його втілення, то ми отримаємо шанс здійснити унікальний перехід до країн вищої траєкторії.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП