Россияне среди бандеровцев

Кілька днів тому мій бандерівський Коропуж, що на Львівщині, прийняв до себе молоду сім’ю з Краматорська. Всі троє російськомовні – так спілкуються між собою, хоч хлопчина, четвертокласник Захарко, знає українську.

До речі, вже ходить до місцевої школи, і вчителі відгукуються про нього якнайкраще. Здібний, вихований, як на свій дитячий вік, підкреслено інтелігентний.

Сподобалося у школі й Захаркові. А найбільше те, що на перервах тут ніхто з учнів не "материться"!

Хвалилася своєю "ерудицією" й тутешня 88-річна бабуся Марина: вона, яка ніколи не вчила російської мови, а лишень польську та німецьку, майже все з бесіди "льокаторів"-постояльців розуміє і жодного тлумача їм не потрібно.

Для багатьох у Коропужі важливе інше: глава російськомовної сім’ї, відчайдух з Краматорська, провів три місяці на київському Майдані й боровся проти антинародного режиму Януковича.

Проти "смотрящих", бюджетного дерибану, чиновницького свавілля, корумпованих судів, міліції, прокуратури…

Боровся пліч-о-пліч з представниками центру й заходу України!

Таку патріотичну поставу східняка коропужани належно оцінюють. І з боку місцевої влади світської, і з боку духовної. Про це турбуються священик отець Семен та голова сільської ради Василь Ярка… І російська мова, звісно, не стала й тут на заваді.

Стосовно мови можна сказати більше. По війні один з вивезених до Сибіру коропужан після смерті Сталіна привіз до рідного села "москальку". Понад півстоліття живе в нашім краї ця скромна жіночка. Окрім іншого поважають її у Коропужі й за те, що не "відрікається свого" – розмовляє здебільшого по-російськи.

Якою ж дикою на цьому фоні виглядає спроба зліпити з галичан, західняків образи кривавих бандерівців, фашистів, нацистів…

І що найголовніше, ті штампи насаджуються в краях сходу й півдня, звідки до нас приходять різними шляхами жахливі повідомлення: то на Донбасі викрали батьків проукраїнського активіста, то на Луганщині розстріляли чотирьох юнаків за проукраїнське привітання, то закатували депутата Горлівської міськради за український прапор, то викрали з лікарні пораненого хлопця…

Втім, дикою ця спроба виглядає лише на перший погляд. Історія з ярликами й таврами для українців має свою природу. Як лиш хто з них піднімав на щит питання свободи і незалежності, одразу ставав ворогом – мазепинцем, петлюрівцем, бандерівцем…

Але то стосувалося відносин з Москвою, царською білою, радянською червоною, яка свято сповідувала віками перевірене гасло "Поділяй і владарюй!".

Та ба! Знайшлися сили й в Україні, які підхопили оцю ворожу кремлівську шрапнель розбрату й застосували її на власній території. І вже після мазепинців-петлюрівців-бандерівців з’явилися …нашисти…

Ще не так давно провладна Партія регіонів разом з комуністами "організовувала" по Україні – з допомогою адмінресурсу, з числа бюджетників – антифашистські мітинги.

Фашистами-нацистами в її розумінні були всі опозиційні сили, що боролися проти диктаторського режиму на чолі з "сім’єю" Януковича.

Нині, коли так звані "народні мери" наказують не брати полонених, а вбивати всіх, коли найманці катують невинних людей, розпорюючи їм животи, коли захоплюють в заручники журналістів, спостерігачів ОБСЄ, ця "антифашистська" політична сила скромно опускає долу очі, воліючи не бачити кричущих масових фактів терору, спорідненого з німецьким фашизмом у його "кращому", гестапівському виконанні.

Головне послання регіоналів сьогодні – не воювати з народом. Хоча всім очевидно, що влада воює з терористами, які збивають гвинтокрили, перехоплюють бойові машини піхоти…

З бойовиками, на превеликий жаль, озброєними краще від силовиків. І дуже часто їхні ПЗРК та АК марковані на території північно-східного сусіда, куди, власне, втекла з мішками награбованих доларів майже вся злодійська шайка колишнього президента.

Причому, воює влада не надто ефективно якраз через те, що не воліє зайвих жертв з числа людей, якими терористи прикриваються, з-за спин яких стріляють…

В Донецькій та Луганській областях пройшли так звані "незалежні" референдуми.

"Голосовал "за"! – упевнено, залізним голосом, сповістив кореспондентові жилавий роботяга передпенсійного віку. – Нє жєлаю жіть в одной странє з гомосєками і фашістамі!".

Після такої категоричності мимоволі позбуваєшся останніх ілюзій: реальна небезпека російськомовних краматорців нині підстерігає на їх рідному Донбасі! А ось у бандерівському краї їм тепло й затишно.

Малий Захарко попиває свіженьке молочко, часто ділячись своєю порцією з крихітним, але вельми гавкітливим Лордиком, поки що першим другом у Коропужі.

Та хто б сумнівався: небавом у нього їх з’явиться більше, вже серед однокласників.

У сільській школі раді новому учневі, бо ж недобір. А тут – ще й відмінник!

Ілько Колодій, для УП