Прежде чем объединиться...

Занурюючись у стан громадянської війни, країна повторює сакраментальну фразу: "Що робити з Донбасом?" Хоч точніше було б спитати: "А що робити з Україною?"

Найвірогідніший новий президент обіцяє влаштувати життя по-новому. Скептичні українці, навчені тим, що їх досі примітивно дурили їхні обранці, сумно всміхаються у відповідь на багатозначну обіцянку. Адже по-новому – це не значить краще.

І чи захоче олігарх Порошенко зламати олігархічну систему, котра і є її справжнім гальмом і причиною всіх бід? У тому числі й причиною відчуження населення Донбасу, котре не наважилося боротися із власними олігархами, а весь свій праведний гнів перенесли на бандерівців Києва?

Назагал у цьому гніві є справедливий резон. Адже успіх країни залежить від законів і правил, що їх встановлює центральна влада.

Нинішня нова влада, котра прийшла до керівництва країною на хвилі революційного піднесення, обіцяла радикальні зміни й швидкі реформи, які мав здійснити технічний уряд із вітчизняних професіоналів.

Ця обіцянка була забута одразу після переформатування парламенту. У крісла міністрів повсідалися партійні ставленики за квотним принципом, що не обов'язково передбачає необхідності професіоналізму.

У результаті – ні змін, ні реформ. Хоча, зміни є: бездарно зданий Крим і розпочато громадянську війну на Сході країни.

Нині вже очевидно, що військовими силами бунт Донбасу не загасити. Більше того: такі конфлікти й не можна військовою силою розв'язувати. По розуму антитерористична операція має тривати 1-2 дні. Потім – по безсиллю – громадянська війна.

Отже, слід шукати інші варіанти розв'язку проблеми. Тобто, зробіть так, щоб до вас просилися. І черга стояла на кордоні з охочих жити у вашій країні.

Не хочуть люди годувати всю Україну, у чому вони нині впевнені – нехай спочатку самі себе прогодують. Дайте свободу Донбасу! Але при цьому згадайте парадоксальний лозунг класика революції: ні миру, ні війни.

Тобто, відведіть війська від бунтівних районів, обмеживши будь-яке проникнення. Перервіть на певний час будь-які контакти. Зупиніть практично дармове постачання туди криворізької руди й подачу води із Дніпра. Припиніть соціальні виплати, пенсії, дотації.

Нехай люди самостійно господарюють і спростують заяви київських економістів, що Донбас лише на 40% сам себе забезпечує. А зі своїх чесно зароблених величезних прибутків влаштовують собі щасливе життя.

Влаштують – прапор їм у руки! Не влаштують – прийдуть і попросяться назад. Уже на ваших умовах.

Найшвидше їм повернення організує господар Донбасу Рінат Ахметов, який у силу різних обставин, схоже, сприяв бунту й фінансував разом із кланом Януковича повстання проти Києва. Але згодом сам змушений буде повторити подвиг Ігоря Коломойського й ці повстання придушити. Власними руками.

Москва Донбас до себе не приєднає навіть з огляду на істеричні зойки й слізні прохання з "народних" республік. Це не вигідно Білокам'яній ані з економічного, ані геополітичного, ані із правового боку. З кожним днем це стає все очевиднішим. Як би не рахував Путін і його команда.

Дотаційний Донбас із його застарілою технологічною базою, із непотрібним Росії надто дорогим вугіллям, із неякісним металом, котрий виплавляють анахронізми 19-го століття мартени Ахметова, і з 2 мільйонами пенсіонерів-шахтарів, – таким нікого особливо не зацікавиш.

Це може бути цікаво лише Україні. І з однієї причини: там живуть українці.

Але якщо всупереч здоровій логіці Москва все-таки спробує приєднати до себе Донбас, то Київ має цьому лише радуватися. Ці обійми Кремля з потенційною сірою зоною можуть коштувати надто дорого й у результаті привести до надто серйозних геополітичних наслідків. Бо це – камінь на шию.

Але існує й інше фундаментальне питання: чи може Україна із центром у вічному Києві бути нині для когось привабливою?

Нереформована, засадничо несправедлива країна, якою досі продовжують користуватися на свій розсуд і у своє задоволення олігархи й чиновники, з масою незрозумілих податків, з некваліфікованим і наскрізь корумпованим державним менеджментом може зацікавити лише тих, кому ще гірше.

І тут питання, яке може об'єднати українців не лише Донбасу, Криму, а й усіх повсюдно живучих: а чи може Україна стати привабливою для бізнесу, для проживання, для навчання, для лікування, для відпочинку? Одним словом – для життя?

Якби нинішня владна команда українських демократів хоча б спробувала дати відповідь на це запитання й ще для цього щось зробила...

А починати треба з найактуальнішої й найпереконливішої для народу проблеми.

Для Сходу – і не тільки для Сходу! – це заробітна плата працівників виробничої сфери.

У даному разі – це металурги й шахтарі. Відомо, що досі з кожної одиниці собівартості продукції українські робітники отримують 3-5% коштів. У країнах Східної Європи цей показник досягає 30-40%. Західна Європа й Північна Америка платять своїм робітникам 50-60%.

Отож, турботливі про долю народу українські демократи! Зробіть для початку хоча б так, як у Східній Європі. Тобто, законодавчо закріпіть цю норму, яка на порядок збільшує заробітну плату робітників виробничої продуктивної сфери, суттєво зменшить податок на фонд заробітної плати, щоб менеджменту вигідніше було платити "білу" зарплату й не ховати її в конверти – і спробуйте домогтися неухильного виконання цього закону.

Це суттєво зменшить прибутки олігархів? Без сумніву!

Але це одразу переведе жителів країни з напіврабського стану – у ранг вільних людей. Що вже й говорити про активізацію внутрішнього ринку, пожвавлення попиту, стимулювання малого й середнього бізнесу, розв'язання проблеми Пенсійного фонду.

І все це практично одним махом. І двома законами.

І вас починають усі любити. А Україна стає мов медом намазана для всього пострадянського простору. І на Батьківщину повертаються всі заробітчани з усього світу. А шахтарі й металурги Донбасу відливають вам пам'ятники й встановлюють на всьому шляху з Донецька й Луганська до Києва. Алілуя!..

Панове тимчасово виконуючі обов'язки керівників держави!

Українці знають, що ви альтруїсти й не вірите в чудодійну силу грошей. Усім відомо, що ви – небожителі й харчуєтесь амброзією й нектаром. Але вашим простим землякам буде достатньо справедливої компенсації за їхню працю.

Реальною турботою про людей ви можете забезпечити собі чудове політичне майбутнє. І достойний рядок в українській історії. У вас залишилося критично мало часу на подвиг.

Не забудьте, що всі великі реформатори в новітній світовій історії починали із врегулювання соціальних проблем, зокрема, заробітних плат. Промовиста ця історія в ніби як ліберал-диктатора й засновника держави Сінгапур Лі Куан Ю.

Не переконливо й ментально далеко? Тоді нагадаємо, що врегулювання глобальної американської кризи командою Франкліна Делано Рузвельта розпочалося із прийняття низки соціальних законів, які найперше захищали права найманих працівників і гарантували їм достойну оплату праці.

Олігарх Рузвельт зламав американську олігархічну систему й збудував довіру й порозуміння між різними прошарками американського суспільства.

Чим не приклад для Петра Порошенка? Чи Юлії Тимошенко?

Отож, перш ніж об'єднатися, треба вирішити якими засобами. Можна з допомогою сили й зброї. А можна з допомогою розуму.

І що краще?..

Віктор Мороз, спеціально для УП