Не по Сене шапка?

Зіткнувшись із масовим спротивом на Південному сході країни, нова влада має зрозуміти, що то є не тільки результат московської пропаганди, а й реакція на відверто непопулярні й не зовсім вмотивовані дії нового уряду.

Справді, якої реакції нова влада очікувала, коли її дії з регулювання податкового законодавства привели до підвищення цін, зокрема на ліки, в 1,5-2 рази?! І це на фоні знецінення в півтора рази убогих заощаджень населення.

Вони хотіли при цьому, щоб їм співали гімни й захоплювалися їхньою мудрістю та сміливістю?

Так, лідерам учорашнього Майдану, котрі отримали державне кермо й надважку економічну спадщину, із самого початку можна було лише поспівчувати. Тотальний грабунок країни командою колишнього президента досяг такого рівня, що гроші з окремих кабінетів – міністерство зборів і податків – уже не могли виноситися просто у валізах. Для цього був налаштований спеціальний конвеєр, по якому кошти вивозилися вантажівками. Результат – у казні повний порожняк.

Інше питання: чи варто було залякувати народ жорстокими й непопулярними заходами й, даруйте, з якимось садистським задоволенням смакувати це неодноразово перед телекамерами загальнонаціональних каналів?

Особливо старався тут Арсеній Яценюк. Зрозуміло, що на голову уряду покладається найбільша відповідальність. Тим більше, коли політикові попереду ще довге й успішне – дуже сподіваємося – політичне життя. Але залякування, а саме так можна назвати початок роботи нового уряду – не найкращий спосіб викликати до себе довіру й приязнь.

На жаль, перші кроки нової влади показали сумнівний професіональний і моральний рівень нових очільників держави.

Може, з переляку. Мало того, що їхня бездіяльність і нерішучість спричинила практичну втрату Криму з усіма наслідками, що із цього витікають. Уряд ще й запропонував економічні заходи, що мали "зупинити катастрофічне падіння країни", дуже суперечливого характеру.

Це схоже було не на порятунок країни, а на спробу замилити очі все ж не дуже обізнаних з українськими реаліями експертів МВФ у надії отримати найближчим часом міжнародні кредити. А вже з допомогою цих чималих коштів затикати більші дірки.

Експерти МВФ, схоже, залишилися задоволеними.

А от українці виявилися не зовсім вдячними за такі інтелектуальні потуги нових урядовців.

І будемо чесними: це не тільки на Сході та Півдні. Просто там ситуація наклалася й ускладнилася зовнішньополітичними впливами.

Звичайно, усі мають свої причини для незадоволення. Але якщо зупинятися на економічних – а це основа – то слід одразу поставити питання руба: чи можна було непопулярні реформи зробити популярними? І за рахунок чого можна було хоча б вирівняти курс державного корабля, що набрав катастрофічного крену?

Найменш обізнаний чоловік у реаліях української економіки одразу сказав би, що треба навести елементарний порядок у власних справах і зупинити тотальний грабунок у вітчизняних державних фінансових потоках.

За оцінками Федерації роботодавців України тільки за 2013 рік державна казна втратила понад 160 мільярдів гривень за корупційними каналами у сфері держзакупівель, органів податкової, митної служби, судової системи, держмонополій, при експорті зерна, реєстрації оренди земельних ділянок.

Отже, усі знають, де ці колосальні кошти зникають. Здавалося б, найперше, що має зробити уряд – негайно знешкодити канали обкрадання державної казни. І це перекривало б ті 70 мільярдів дефіциту на поточний рік.

Усе просто.

Ось де можна й треба було б створювати привабливий образ нової влади, котра справді перейнята турботами про державні справи й добробутом своїх громадян! І громадяни просто щасливі були б популярними заходами своїх нових керманичів, котрі не переклали на їхні плечі вантаж порятунку економіки країни.

На жаль, уряд навіть уваги не звернув на латання колосальних дірок, звідки знекровлювався бюджет країни. Натомість весь тягар збалансування ситуації поклав на найменш соціально захищених своїх громадян..

Перманентно скептично налаштований до влади українець одразу запідозрив, що й новий уряд учорашніх лідерів Майдану вирішив трохи сам поживитися біля старих фінансових дірок і про всяк випадок накопичити трохи жирку.

Чому було обрано саме цей шлях? Без сумніву, для цього були якісь аргументи. Але ці аргументи невідомі. І це не може не викликати підозри. Отже, ці аргументи не є достатніми й переконливими.

У результаті нова влада своїми непрофесійними, закулісними й незрозумілими діями вбиває будь-який соціальний оптимізм і пригнічує й без того не особливо налаштованого на рожеві перспективи українця.

Крім того, духовному надбанню Майдану, як інтелектуального центру столиці України, завдано болючого удару. І якщо нині бунти на Сході ще можна пояснити роботою підривних сепаратистських центрів, то завтра своє незадоволення може висловити вже вся країна, перетворена тепер уже у Всеукраїнський Майдан.

Хоч наздоганяти завжди важче, але ще не пізно зробити висновки.

Можливо, і Арсеній Яценюк, і Олександр Турчинов, і Арсен Аваков, і Валентин Наливайченко були б добрими державними управлінцями національного масштабу в мирний і спокійний час. Але місяць їхньої роботи переконав, що вони не стали успішними антикризовими менеджерами.

Тому або нині вони потребують нагальної заміни, або ж вони на очах у мільйонів людей за безумовної підтримки світових лідерів і світової громадськості мають перестрибнути через власну голову й продемонструвати абсолютно інший стиль, ефективні засоби й рішучість у досягненні не корпоративних, а державних завдань.

Крім того, щоб уряду нині повернути довіру до себе, доведеться не лише запропонувати радикально іншу модель управління й найближчим часом показати ефективні результати своєї діяльності.

Цього вже буде замало. Рівень недовіри поки тільки зростає.

Щоб надолужити втрачене, можливо, доведеться запропонувати парламенту законопроект, який передбачає шляхом проведення місцевих референдумів надання окремим територіям можливість відокремлення. Як це не страшно нині звучить. Але через це доведеться пройти.

Україна, як держава, має викликати довіру не тільки у своїх громадян, а й своїх територій. І найперше має продемонструвати, що є осередком свободи. Території самі мають проситися в сім'ю успішної й вільної держави. Інакше який сенс мучити себе й інших? Досвід Британії, Іспанії, США, ФРН може багато дати повчальних варіантів розвитку ситуації.

Українці, для яких свобода завжди була як принцип, і які самі нещодавно пройшли Революцію Гідності, мають цю свободу не нав'язувати – а мати її як інтегральну ідею. І практично показати, що свобода в Україні існує не для обкрадання купкою людей основної маси народу, як це було досі. А передбачає побудову справедливого суспільства рівних можливостей.

Гадаєте, українці на таке не здатні?..

Віктор Мороз, спеціально для УП