50% пока "ничейных" голосов

Результати спільного соціологічного дослідження, проведеного компаніями "СОЦИС", "Рейтинг", Центр Разумкова і КМІС та оприлюдненого минулого тижня, викликали значний суспільний резонанс, показавши великий розрив між електоральною підтримкою Петра Порошенка та Юлії Тимошенко.

Однак, крім імен нинішніх фаворитів президентських перегонів, вони також виявили ще ряд цікавих тенденцій, які можуть свідчити про зміни у політичній свідомості громадян після Євромайдану.

Перш за все варто зауважити зростання відсотка громадян, які готові взяти участь у виборах. Висока явка була на президентських виборах 2004 року, коли під час першого туру вона становила 74,92%, а під час переголосування другого – 77,3%.

Тоді суспільство мобілізувалося через два фактори.

Перше. Висока явка зменшувала можливості для фальсифікації виборів – питання, яке особливо гостро стояло напередодні Помаранчевої революції.

Друге. Виборчим технологам тоді вдалося досягти однієї зі своїх цілей і поляризувати суспільство на два ворожих табори: прихильників Віктора Ющенка та симпатиків Віктора Януковича.

На президентських виборах 2010 явка була вже нижчою – 66,76% і 69,15% – у першому та, відповідно, у другому турі. На результат вплинула втома громадян від постійних міжусобиць у помаранчевому таборі та неспроможність влади протягом п'яти років провести обіцяні реформи.

Щодо виборів президента цього року, результати спільного дослідження чотирьох провідних українських соціологічних компаній показують, що 25 травня у них готові взяти участь аж 84% українців.

Зазвичай під час опитування готовність відвідати виборчі дільниці висловлює більше респондентів, ніж приходить у день виборів, але все одно показник є надзвичайно високим.

Він пояснюється тим, що після революційних подій суспільство є мобілізованим і політично активним.

Якщо в країні знайшлося кількасот тисяч громадян, які заради захисту своїх демократичних прав і свобод ризикували своєю безпекою та майном, а кілька десятків тисяч – ще і життям, цей запал поширюватиметься і на громадян, які у звичайних умовах могли б проігнорувати народне волевиявлення.

Ще однією тенденцією, яку оглядачі випускають з уваги, є величезна кількість виборців, які ще не визначилися зі своєю позицією.

Сума перших п’яти місць у рейтингу: Петра Порошенка, Віталія Кличка, Юлії Тимошенко, Сергія Тігіпка та Михайла Добкіна – становить лише 53,5%. Для порівняння, в результаті парламентських виборів 2012 року перемогу здобули також п’ять політичних сил, але їх сумарний результат становив 93,12%.

Це означає, що як у основних конкурентів, так і у нових гравців в українській політиці залишається колосальний потенціал для нарощування підтримки.

Викликають подив рейтинги ключових кандидатів у другому турі.

Зазвичай результати виборчого плей-оффу поляризують виборців і вони голосують або за одного, або за іншого кандидата. Третього не дано, якщо не враховувати голосування проти всіх та зіпсовані бюлетені. Тож обидва кандидати набирають 95-100% голосів.

Опитування, проведене консорціумом, демонструє, що у протистоянні Порошенко-Тимошенко і Порошенко-Тігіпко сума підтримки обох не перевищує 60-65%. А це ще один доказ того, що існує величезний пласт виборців, які досі не визначалися.

Соціологічне дослідження показує, що всі політичні сили, представлені в парламенті, значно втратили у своїй електоральній підтримці. Особисті рейтинги лідерів є набагато нижчими, ніж результати їх партій на останніх парламентських виборах.

Це стосується як політиків з опозиції, які брали безпосередню участь у  подіях на Євромайдані, так і представників провладних Партії регіонів і КПУ.

Що це означає? Українці водночас і розгублені, і відчувають, що "старі" політичні сили не здатні принести нову якість в українську політику та державне управління, чого так прагнув Євромайдан, і за що гинули громадські активісти.

Подібний емоційний стан дає хороший грунт для становлення нових політиків, чого не можуть не розуміти старожили української політики.

Що ж відбуватиметься з майже 50% електоральним полем, яке поки що залишається "нічийним"? Ймовірно, що частина виборців ще раз переглянуть імена фаворитів президентської гонки та виберуть найбільш прийнятний для себе варіант.

Значний відсоток вирішить підтримати нові обличчя, і він залежатиме від того, наскільки привабливу програму та команду її виконавців зможуть запропонувати новачки.

Ну а решта виборців розчарується у здатності змінити щось у країні і наступні вибори просто проігнорує.

Таким чином, вже зараз зрозуміло, що під час перебігу передвиборчої кампанії цифри електоральної підтримки змінюватимуться.

Цілком вірогідно, що ці зміни можуть бути радикальними та переформатують політичний ландшафт у країні.

Революційні події – це не тільки соціально-політичний землетрус, але і вікно можливостей, яке дозволить змінити країну на краще. Відкритим залишається питання, які політики скористаються цим вікном і якими новими сенсами вони зможуть наповнити українську політику.

Ярослав Ковальчук, Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), для УП