Украинская партия. Кто ее играет?

Майдан вкотре відіграв надважливу роль в історії України. Зараз політики, що за допомогою Майдану отримали – вкотре – карт-бланш, намагаються розіграти свою партію.

Зіграв, окупувавши Крим, свою партію Путін.

Свої козирі, у вигляді санкцій, один за одним, викладають на стіл і країни Заходу. Але коли і як закінчиться партія, достеменно, нікому не відомо – як і очікувалося, до великої геополітичної партії доєднався схід України.

Хто грає від Сходу? І коли в цю велику партію нарешті гратиме й народ?

Безлади на Сході, спровоковані сепаратистами, ставлять перед кожним із нас питання, якою буде не тільки Україна й Росія, а й весь світ через кілька... місяців? Ні, днів.

Ледь не першим, революційним за своєю силою, було рішення колишньої опозиції щодо офіційної передачі влади на Сході тим, хто й так її мав – олігархам Ахметову, Коломойскому, Таруті.

"Великі гроші люблять тишу" і не люблять публічності, тому такий відкритий, прозорий статус, як голова обласної адміністрації, вельми незручний для олігархів – вони звикли діяти в тіні. Але наразі в Україні це неможливо.

Сьогодні можна впевнено сказати, що спільноти активно диктують тим, хто має будь-яку політичну чи фінансову владу, свої вимоги. І часто це абсолютно не співпадає із планами тих, хто звик до того, що саме його бажання, його бачення ситуації є правильним. Ці спільноти, котрі мають або проукраїнське, або проросійське тяжіння, сплутують карти не тільки в Україні, а й за її межами.

Розбуджений Дух Майдану мріють угамувати й у РФ, і в Європі, і на Сході України, і, як це не дивно, ті, хто завдяки Майдану прийшов до влади.

У таких умовах елітам треба терміново вчитися працювати по-новому. Але не всі це ще розуміють.

Одним із тих, хто зміг швидко зорієнтуватись в ситуації, є пан Коломойський. У Дніпропетровську, місті, де точилися ледь не найзапекліші з регіональних сутичок – спокійно. Більше того, запеклі опоненти – активісти проукраїнського й проросійського векторів – сидять в одній будівлі й працюють, а Коломойський оголошує грошову премію за кожного захопленого сепаратиста. Протистояння з вулиці перенесли в кабінети, що було дуже влучним вчинком.

Взагалі, Коломойський після звільнення Тимошенко заходився активно демонструвати свою проукраїнську позицію, він зробив кілька дуже правильних, з точки зору піару, вчинків. При цьому варто пам'ятати, що він ніяк не коментував трагічні події в Дніпропетровську в січні-2014, також варто згадати, що й Тимошенко, і в.о. президента Турчинов – із Дніпропетровська.

Схоже, що пан Коломойський уже грає в партію, у якій чітко розуміє свої стосунки з теперішньою владою в майбутньому.

Господар Донбасу і його комбінації

На відміну від нього, на сьогодні Ахметов таких гарантій, скоріш за все, не має, або не погоджується на ті, що йому запропонували.

Вважати Ахметова слабким гравцем, людиною, котра не може взяти під контроль Донецьк – нерозсудливо. Достатньо згадати як він сам, сам-на-сам, вийшов до автомайданівців, що приїхали до його домівки. Цього не зробили ані Янукович, ані будь-хто інший. Це був чіткий сигнал, чітка демонстрація його сили: "Я тут хазяїн, і я нікого не боюся. Я один, я буду сам вирішувати, що буде зі Сходом України".

Зрозуміло, що для нього повернення режиму Януковича або гарантії тих самих преференцій, котрі він мав за часів Януковича, надважливі. Але він не звик довіряти владі, йому треба її контролювати. А з такою його позицією не погоджуються, судячи з останніх подій, ані Путін, ані нова українська влада.

Тому на сцені з'являється герой фотожаб і демотиваторів Добкін – і опозиційний до Ахметова самовисуванець Тигипко заявляє про своє виключення з ПР.

Незважаючи на кричущі факти злочинних дій харківських керманичів, вони не сидять за ґратами. Добкіна, на особисте прохання – чи вимогу? – Ахметова випустили з-під варти. Більше того Партія регіонів, частину котрої продовжує контролювати донецький олігарх, висунула своїм офіційним кандидатом на пост президента України саме Добкіна.

Ахметова не цікавить інтелектуальний рівень головного кандидата від ПР на посаду президента. Його, як і завжди, цікавить контрольованість цього кандидата. Колись цей фокус він зробив із нікому до певного часу не відомим Януковичем. Зараз намагається прокрутити ту ж комбінацію, тільки з новою маріонеткою.

Усе відбувається таким чином, щоб він мав важелі впливати як на Путіна, так і на нову українську владу.

Терміновий з'їзд ПР показав, що регіонали – читай Ахметов – не мають бажання приєднувати Схід до Росії. Ахметов прекрасно знає, що таке бути олігархом у Росії. Регіонали хочуть, щоб їх "почули й поважали їх вибір".

Тож, що ховається за бажанням Ахметова утримувати контроль над Сходом України?

Така людина як він, навряд чи опікується мовними питаннями або статусом чорно-помаранчевої стрічки. Його цікавлять гроші. А їх він звик отримувати, по-перше, багато, по-друге, постійно.

Давайте подумаємо: Донецька, Луганська й Харківська області – 11 мільйонів мешканців, Херсонська, Миколаївська і Одеська – ще майже 5 мільйонів. Якщо цей ресурс контролювати, на виборах, переможе не те що Добкін, а і Янукович.

Але, що стоїть за цими майже 16 мільйонами наших співвітчизників?

1. Продаж води в Крим.

2. Продаж електроенергії в Крим.

3. Контроль над митницями на кордоні України й Росії.

4. Контроль над газопостачанням в Україну.

Ахметов може непогано себе почувати, проживаючи в Південно-Східній Народній Республіці. Адже він не тільки контролює в ній усе, непогано заробляє, а й стає "Героєм Півдня й Сходу" назавжди!

Гра – без головного гравця

У цих схемах відсутня одна дуже важлива складова – народ.

Народ України.

Саме той Народ, котрий згідно з 5-ю статтею Конституції є єдиним джерелом влади в Україні. І ті люди, що проживають у Донецьку, Луганську й Харкові, також є представниками Народу.

У Києві на захист демократії виходило від 100 тисяч до 1 мільйона людей. Такої кількості проросійських сил на Південному Сході нема, достатньо згадати результати, що отримували на виборах відверто проросійські партії.

Головними переможцями на виборах в Україні завжди були олігархи. І саме зараз вони вирішують долю Сходу й Півдня.

Чому? Тому що громадяни цих регіонів віддали їм право вирішувати за себе, у якій країні й за якими законами їм жити.

Якщо Народ не бере участі в політичному житті країни, за нього грає хтось інший. І до чого призводить така гра, ми бачили протягом 23 років Незалежності.

Тож хто гратиме на Сході й Півдні?

Чи достатньо там проукраїнських сил, котрі завадять черговій монополізації влади Ахметовим? Чи там мешкають люди котрим усе одне? Люди, котрі просто віддають своє право грати комусь іншому, бо грати – означає думати й ухвалювати рішення, а для когось це може бути заважко.

І якщо-таки сили знайдуться – які питання протестувальники Сходу поставлять владі? На Майдані це були питання економічні, соціальні, політичні.

А чого вимагають на Сході?..

Як дуже влучно написав один із дописувачів у мережі Facebook: "Донеччани, луганчани, харків'яни, це не владі виклик кинуто, а вам... Це не владу випробовують на наявність яєць, а Вас... І якщо Вам байдуже, чому інша Україна має переживати за Вас? Не можуть же кияни, волиняки, галичани відстоювати Ваше бажання бути в Україні?"

Андрій Хохолкін, спеціально для УП