Про "инклюзивность"

Нове для українського вуха слово "інклюзивність" з’явилось в новинах останніх тижнів одночасно з "деескалацією".

Чому усталеного аналога цього слова немає в політичній українській мові, чому "інклюзивність" є передумовою "деескалації" на Сході України, і чому з цим погоджуються і американці, і європейці, і росіяни?

Словник Longman тлумачить англійське слово "inclusive" як таке, що включає "широку різноманітність людей". Отже, інклюзивна політика має максимальна враховувати інтереси всіх громадян України.

На жаль, в Україні така політика вважається слабкістю влади.

Політична історія України останніх 10 років визначалася принципом "переможець отримує все". Перемога на виборах однієї політичної сили супроводжувалася повною заміною всієї управлінської вертикалі.

2005 року перехід влади до "помаранчевих" був сприйнятий Сходом, зважаючи на мирний характер зміни влади, очевидну легітимність нового президента та відсутність провокацій з боку Росії.

Проте і тоді довіра Сходу до нової влади була дуже низькою.

2010 року все повторилося, але з повною руйнацією режимом Януковича системи стримувань та противаг Конституції 2004 року. На жаль, зараз нові переможці повторюють ті самі помилки.

За даними опитування, проведеного GfK Ukraine в березні, лише 5% мешканців Донецької області підтримали зміну влади, яка відбулася в Україні в лютому.

В областях Півдня, крім Криму, таких було 30%, в Дніпропетровській та Запорізькій – близько 40%.

На Заході ж зміну влади підтримали більше 80%, на Півночі, в Центрі та Києві – більше 70%. Хоча загалом по материковій Україні підтримка зміни влади перевищує 50% при 30% опонентів, такі відмінності між регіонами не можна ігнорувати.

Регіональні розбіжності в оцінці ситуації проявляються і в інших питаннях.

Лише 10% мешканців Сходу та Півдня в березні вважали, що країна рухається у правильному напрямку, тоді як на Заході таких було більше половини.

Прем’єр-міністру Арсенію Яценюку довіряли лише 8% на Сході, але 67% на Заході. Як результат, більшість мешканців Західної України в березні сказали, що найближчі 5 років будуть сприятливими для економіки України, тоді як на Сході так вважали менше чверті.

Ще більшою проблемою є відсутність політичного представництва незадоволених зміною влади.

Офіційному кандидату від Партії регіонів, на момент опитування він ще не був названий, Михайлу Добкіну довіряли лише 12% на Донеччині і 14% на Сході загалом, та лише 7% на Півдні.

За Партію регіонів на виборах до Верховної Ради проголосували б лише 11% мешканців Сходу та 6% – Півдня.

Та й Віктору Януковичу навіть в Донецькій області частково або повністю довіряли лише 8%, загалом на Сході – 3%, на Півдні – 2%.

Чи може бути стійкою ситуація в Україні, де вертикаль нової влади ще є слабкою, а велика частина країни відчуває себе повністю позбавленою впливу на чужу їм владу?

Очевидно, що ні. Щобільше, слабкість опозиції загострює цю проблему, збільшуючи привабливість Росії як представника інтересів незадоволених та зменшуючи підконтрольність ситуації будь-яким українським силам.

Виглядає так, що новій владі та її прихильникам слід прискорено йти шляхом прощення та "забування", які лежать в основі будь-якого примирення після кривавих конфліктів.

Так, всі винні в злочинах проти людини мають бути покарані. Так, але в нинішній ситуації сильна Партія регіонів, яка має довіру виборців у своїх базових областях, як не дивно – в інтересах влади, адже інакше їй просто не буде з ким говорити.

Звичайно, інша сторона теж має зробити крок назустріч, змінивши риторику на однозначно "єдино-Українську" та очистившись від найбільш одіозних партійців.

Звісно, в ідеалі пост-Майданне очищення країни мало б зруйнувати систему "регіональних" політичних сил та підштовхнути до формування нормального політичного спектру, де питання мови та історії посідали адекватне їхній важливості в житті громадян останнє місце.

Але російська агресія робить це нереальним на найближчий час, адже довіра до чужих для Сходу та Півдня лідерів ще має сформуватися, а часу чекати на це немає.

Водночас, лише компроміси політиків з питань, які розділяють країну, та фокусування на реально важливих для українців питаннях можуть сформувати стійку єдність країни. Отакою й буде наша "інклюзивність".

Гліб Вишлінський, заступник директора GfK Ukraine, для УП