Предвыборные "гимны" кандидатов

Українські політики звикли, що їх програми практично ніхто не читає, а тому зазвичай формально підходять до їх підготовки. Головний принцип – чим більше обіцянок,тим краще.

З чим же ідуть кандидати в президенти до свого виборця цього разу?

Майдан змінив політичну свідомість громадян. Українці вистояли три морозних місяці у протистоянні з владою та йшли під кулі не за політичних лідерів, а за ідею – вільну демократичну Україну, в якій держава захищає права громадян, а не становить загрозу.

Країну, в якій люди впливають на владу, а не бояться її. Країну, в якій досягти успіху можна завдяки наполегливій роботі та здібностям, а не корупції та родинним зв’язкам.

Порошенко vs Тимошенко: два лідери – одна риторика

Програми нинішніх фаворитів президентських перегонів: Петра Порошенка та Юлії Тимошенко – за своїм ідейним наповненням тотожні на відсотків 90. Обидва політики апелюють до виборця, використовуючи гасла, актуальні в постреволюційному суспільстві.

Але вони зовсім не пропонують механізмів реалізації цих гасел.

"Нехай передвиборчі обіцянки роздають інші, а я відразу буду робити реальні справи", – говорить Юлія Тимошенко у своїй програмі. "Усі політичні програми, які ви досі читали, були про манну небесну, але вона так і не випала", – ніби відповідає їй український мільярдер.

При цьому обидві програми повторюють гасла, з якими прийшло в політику не одне покоління українських можновладців.

Петро Порошенко та Юлія Тимошенко одним з пріоритетів своєї діяльності визначили проведення реформи юстиції, забезпечення неупередженого та змагального судочинства й антикорупційну люстрацію судових і правоохоронних органів.

Як і Юлія Тимошенко, Петро Порошенко пропонує скоротити кількість податків, зменшити їх ставки та перекрити офшори. Як і Юлія Тимошенко, Петро Порошенко не зробив нічого, щоб ці ініціативи були враховані при прийнятті антикризового пакету.

Як і у випадку з Тимошенко, програма Порошенка містить обіцянку якомога швидше підписати економічну частину Угоди про асоціацію, домовитися про безвізовий режим з Європою та розпочати переговори щодо членства в ЄС.

Спільними для українського мільярдера та лідерки "Батьківщини" є також обіцянки збільшити фінансування Міноборони, вести дипломатичну та політичну боротьбу за повернення Криму,  диверсифікувати поставки газу та зменшити споживання енергоресурсів.

Єдиною відмінністю є те, що Юлія Тимошенко називає конкретну цифру – збільшити фінансування оборони до 5% ВВП, а також пропонує надати статус учасника бойових дій військовим в Криму, які не зрадили присязі.

У сфері місцевого самоврядування Порошенко, як і Тимошенко, обіцяє децентралізацію і передати функції голів місцевих держадміністрацій виконкомам. Крім того, Петро Порошенко хоче запровадити вибори мерів у два тури.

Обидва кандидати виступають за статус-кво в питаннях мови: українська повинна бути єдиною державною, але також гарантуються права російської та інших регіональних мов.

Бізнесмен підтримує ідею парламентських виборів за пропорційною системою з відкритими списками, тоді як Юлія Тимошенко розкритикувала цю рекомендацію Європи.

Серед гасел, які вирізняють Петра Порошенка з-поміж інших кандидатів, є внесення закону про прозору структуру власності над ЗМІ та суспільне телебачення.

Своєрідною новацією програми ЮВТ є запровадження механізму приватного обвинувачення, коли громадяни можуть напряму звертатися до суду для притягнення до відповідальності чиновників, які порушують права людини та закони.

Тимошенко обіцяє скасувати недоторканість народних депутатів і суддів та запровадити дієвий механізм імпічменту президента та відкликання народних депутатів.

Враховуючи той факт, що "Батьківщина" відіграє провідну роль у парламентській коаліції, а Турчинов головує і в Раді, і в державі, хто може опиратися спрощенню механізму імпічменту? Тож викликає подив, що ця обіцянка ще досі не реалізована.

Щоб зменшити залежність від Росії, Тимошенко пропонує створити замкнений ядерно-паливний цикл, збільшити видобуток вітчизняних нафти та газу, розвивати альтернативну енергетику та енергозбереження.

Юлія Тимошенко також ратує за створення сприятливих умов для підприємництва: спрощення процедури реєстрації своєї справи – лише через заяву у контролюючі органи, звільнення інвесторів від податків під час реалізації продукції на експорт, запровадження системи електронного уряду та зменшення кількості податків зі ста до семи.

У той же час наразі уряд "Батьківщини" та "Свободи" не лише не зменшує кількість податків, але і вводить нові збори, як-от пенсійний збір при купівлі валюти чи податок на доходи від депозитів.

Крім того, уже в наступному розділі передвиборчої програми Юлії Тимошенко мова йде про запровадження нового податку на розкіш не лише для фізичних, але і для юридичних осіб.

Юлія Тимошенко обіцяє перекрити канали виведення олігархами з України в офшори мільярдів доларів. Дивно, що цей крок вже не було здійснено для наповнення бюджету шляхом включення в антикризовий пакет законів.

Влада натомість вирішила боротися з дефіцитом держбюджету через підвищення податків і акцизів, які найбільше вдарять по середньому класу та легальному бізнесу, а не по олігархах.

Схожість більшості передвиборчих гасел Порошенка та Тимошенко підтверджує, що обидва політики намагаються грати на одному електоральному полі. Їх програми є калейдоскопом правильних цілей і популярних гасел, які неодноразово обговорювалися в суспільстві та реалізувати які обіцяла не одна влада.

Але чи вистачить у обох політиків політичної волі та ресурсів, щоб реалізувати настільки амбіційні програми?

Тігіпко vs Добкін: боротьба за спадщину Партії регіонів

Хоча кандидатура Михайла Добкіна була підтримана на з’їзді Партії регіонів, рейтинг політика набагато нижчий, ніж у Сергія Тігіпка. Крім того, навіть цьому низькому рейтингу він у більшій мірі завдячує лише Харківській області, тоді як електорат Тігіпка рівномірно розподілений по південному сходу та великих містах.

Обидва кандидати намагатимуться "підібрати" російськомовний електорат Півдня та Сходу, який дещо розгублений після втечі Віктора Януковича та втрати Партією регіонів своїх позицій в українській політиці.

Різниця між політичними програмами обох політиків у тому, що Сергій Тігіпко наполягає на прагматичному підході до зовнішньої політики без яких-небудь інтеграційних зобов’язань, а Михайло Добкін зайняв відверто проросійську позицію.

Використовуючи помірковані гасла, Сергій Тігіпко хоче збільшити свою підтримку на Півдні та в Центрі, тоді як позиція Добкіна, яка повністю відповідає вимогам Кремля, розрахована виключно на електорат Харківської, Донецької та Луганської областей.

Гасла Сергія Тігіпка не є відверто проросійськими, але прослідковуються чіткі зв’язки з програмою Партії регіонів зразка 2012 року. Також він намагається відновити бренд "Сильної України", який дозволив йому взяти третє місце на президентських виборах 2010 року.

Саме звідси беруть початок його заклики до прагматичної зовнішньої політики та підтримки інфраструктурних проектів.

З іншого боку, Михайло Добкін виступає за відновлення партнерських відносин з Російською Федерацією і підтримує приєднання України до Митного Союзу. Проросійський характер політика підтверджується і закликами до федералізації, яку вимагає від України Кремль.

В економічній сфері Сергій Тігіпко пропонує провести повномасштабні реформи, але не уточнює які саме.

Серед конкретних кроків Тігіпко виділяє реалізацію великих інвестиційних проектів, таких як будівництво мостів і доріг, створення умов для інноваційних галузей економіки та зменшення енергетичної та сировинної залежності від Росії.

Щодо Михайла Добкіна, велику увагу кандидат приділяє сільському господарству: створенню аграрного фонду та бірж, довгостроковому кредитування фермерів і пільговому оподаткування сільгосппідприємств.

В економічній сфері він пропонує заборонити перевірку бізнес-структур органами прокуратури, МВС і СБУ. Сприятливий інвестиційний клімат має сформуватися завдяки принципу недоторканності приватної власності.

Незважаючи на підтримку бізнесу та захист приватної власності, ліва спрямованість Добкіна простежується у збереженні безкоштовної медичної допомоги та відміні пенсійної реформи.

Оскільки вона була проведена Сергієм Тігіпком, Добкін жорстко її критикує, щоб нейтралізувати головного конкурента на своєму електоральному полі.

У питаннях мови обидва кандидати виступають за надання російській статусу другої державної.

Сергій Тігіпко підтримує ідею проведення реформи правоохоронних органів. Михайло Добкін не згадує про реформи, але пропонує зробити посади суддів виборними та передбачити можливість їх відкликання громадою.

Загалом йому комфортно будувати свою кампанію на гаслах стабільності та добробуту, до яких звик виборець Партії регіонів на південному сході.

У той же час обидва кандидати не висловлюють чіткої позиції щодо Криму.

Фактичну окупацію півострова російськими військами Добкін скромно називає "напруженою ситуацією", що демонструє повне несприйняття Росії як агресора та не усвідомлення відповідальності своєї партії за розвиток сепаратизму на південному сході.

Богомолець vs Ярош: нові обличчя з Майдану

Програма Ольги Богомолець є однією з найбільш загальних, що може давати підґрунтя для звинувачення її у популізмі. Вона робить акцент на необхідності змін і стверджує, що "віроломна агресія сусіда" не може використовуватися як привід для непроведення радикальних реформ.

У той же час надзвичайно мало говориться про те, які саме реформи потрібно реалізувати, якими будуть механізми їх втілення та скільки часу необхідно для цього.

Будучи активістом Євромайдану, Ольга Богомолець пропонує створити механізм відкликання громадянами чиновників, правоохоронців, суддів і політиків.

Своєрідним "ноу-хау" є прийняття закону про Майдан як інструмент громадянського впливу на владу.

Медик за фахом, Ольга Богомолець обіцяє запровадити державну програму, яка дозволить продовжити тривалість життя українців та створити професійну систему охорони здоров’я.

У місцевому самоврядуванні і Богомолець, і Ярош підтримують розширення повноважень територіальних громад.

Якщо обіцянки Ольги Богомолець є надзвичайно загальними, програма Дмитра Яроша сповнена конкретики та відвертості, не характерної для інших кандидатів.

Якщо раніше на питання про політичну платформу політик посилався на ідеї українського націоналізму у викладі Степана Бандери, у своїй політичній програмі він дав відповіді, якою бачить кожну сферу функціонування держави.

Основним пріоритетом лідера "Правого сектору" є протидія неоколоніальній політиці Кремля та підвищення обороноздатності країни.

Щоб зупинити російську агресію, він пропонує збільшити видатки на армію втричі, відновити ядерний статус України, провести повну мобілізацію та ліквідувати усі прояви сепаратизму.

На відміну від лідера "Правого сектора", Ольга Богомолець єдина з-поміж проаналізованих кандидатів не згадує про розбудову професійної армії, що пояснюється її вже усталеним образом миротворця.

Прийшовши в політику на хвилі Євромайдану, Ярош не забуває про вимоги останнього. У сфері юстиції він обіцяє оновити склад силових органів, забезпечити незалежність суддів, впровадити суд присяжних і позбавити прокуратуру функції досудового слідства.

Щодо адміністративної реформи, він пропонує провести люстрацію чиновників, втричі зменшити державний апарат та запровадити електронний уряд. Корупційні дії мають каратися довічним позбавленням права займати державні посади.

На думку Яроша, у зовнішній політиці Україна має розвивати співробітництво з ЄС у рамках Угоди про асоціацію та з НАТО. Всі інші кандидати боялися навіть згадати НАТО у своїй програмі.

Хоча кандидат є лідером ультраправої партії, його обіцянки у сфері соціального захисту залишаються лівими: загальнодоступна некомерційна медицина та підтримка незалежних профспілок.

Єдине, що випадає з цього асоціативного ряду – поступовий перехід до накопичувальної пенсійної системи.

Економічні пункти програма Дмитра Яроша є доволі суперечливими – створення соціально-орієнтованої ринкової держави та боротьба з корупцією і олігархами.

Кандидат виступає за радикальне скорочення кількості податків – до трьох, суттєве обмеження втручання держави в економіку та водночас відстоює активну участь держави у фінансуванні масштабних інфраструктурних проектів з метою створення нових робочих місць.

Програму Дмитра Яроша від інших відрізняє також ідея закону про лобіювання та надання громадянам права носити вогнепальну зброю.

Ярослав Ковальчук, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД), для УП