Долой национальный мазохизм!

Аналізуючи інформаційний ландшафт України, можна легко прийти до висновку, що лише на сході і півдні держави існує реальне суспільно-політичне життя. Натомість на заході, центрі та півночі нічого суттєвого не відбувається.

Загалом у свідомість людей намагаються вкоренити думку, що захід, центр і північ України вдоволені перемогою Майдану, а відтак мають шукати порозуміння із сходом і півднем, щоб зберегти єдність держави.

Очевидно, що таке порозуміння потрібне. Але також очевидно, що не будь-якою ціною.

Ключові тези які сьогодні експлуатує Антимайдан такі: щоб зберегти єдність країни необхідно, по-перше, вести діалог із сепаратистами, терористами і зрадниками, оскільки усі вони громадяни України.

По-друге, необхідно надати російській мові статусу другої державної, бо цього прагнуть люди, які захоплюють державні установи.

По-третє, "врятувати Україну" може тотальна децентралізація влади.

Більше того, наголошування цих тез постійно супроводжується нагнітанням страху. Мовляв, не буде цього – буде колапс. І що характерно, такі "меседжі" чуємо не тільки в Києві, а й Москві. Інколи складається враження, що Путін, Лавров, Царьов і Добкін зачитують одинакові темники.

Уже сьогодні створена атмосфера, коли наголошування відмінних думок, а особливо відстоювання питомих для української нації світоглядних, культурних чи релігійних цінностей може окремими "патріотами" трактується як "провокація", спрямована на підрив соборності Української держави.

У цьому контексті показовими були парламентські слухання присвячені відзначенню в Україні і світі 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Під час слухань кілька його учасників вийшли з плакатами і протестували проти мовного закону Ківалова-Колесніченка.

У даному випадку важливим є навіть не те, проти чого вони протестували, а як їх сприймала присутня у залі патріотична публіка.

Так, деякі патентовані борці за українську мову почали обурюватися, називали хлопців з плакатами "провокаторами" та намагалися зацькувати людей, які робили те, що робили під час правління режиму Януковича – відстоювали законне право на державність української мови.

Мені навіть важко собі уявити, а що було б у залі, коли б з’явилися, скажімо, плакати про необхідність державного визнання боротьби ОУН і УПА?

Але ж як і рідна мова, ОУН і УПА – це цінності, без яких значний відсоток українців ніколи не почуватимуться комфортно в Україні, не кажучи вже про те, що у найкритичніші дні Майдану його учасники апелювали саме до героїв ОУН і УПА, які для них були зразком мужності, стійкості та відданості ідеї справедливої Української держави.

Цікаво й одночасно смішно дивитися на тих, хто сьогодні, захищаючи єдність країни, демонстративно переходить на російську. Особливо недолугими виглядають деякі галичани, галицький акцент яких робить їх не російськомовними, а блазнями.

Мені, до речі, близькі "східняки", які зупиняють таких галичан і просять більше так не робити, оскільки в Україні немає людей, які б не розуміли української мови.

Чому національний мазохізм є небезпечним?

Передусім тому, що створює певні ілюзії, спотворює реальність, відволікає від вирішення справді гострих політичних, економічних і соціальних проблем.

Так, єдність країни нам потрібна як повітря. Але вона ніколи не буде досягнута шляхом зради нації, її мови, культури, базових духовних цінностей.

Адже Путін і його кліка в Україні, разом з "п’ятою колоною" домагаються того ж самого: щоб ми не мали своєї мови, забули власну історію, навічно полюбили "русскій мір". Тому й розривають на куски нашу країну.

Зрозуміло, що сьогодні вкрай необхідний діалог влади із сходом і півднем України. Але не діалог влади і терористів. А влади і шахтарів та металургів Донбасу.

І не важливо на якій мові він відбудеться – українській чи російській. Головне, щоб він був щирим і чесним. Бо тільки тоді він дасть позитивний результат в інтересах всієї України.

А ще краще, щоб відбувся діалог без влади, але між простими мешканцями заходу і сходу. Можливо, нам більше необхідно витрачати коштів не на програми з інтеграції України до ЄС, а інтеграції українців в середині своєї держави?

Не сумніваюся, ефект буде відповідний: Україна стане єдиною і європейською державою.

У будь-якому випадку не можна займатися національним мазохізмом, при цьому бути смішним і без жодної історичної перспективи.

Богдан Червак, голова ОУН, для УП