Восток и Запад вместе. Как, вы до сих пор этого не знаете? ..

Подзвонив днями мій хороший знайомий родом із Харкова. Каже, його запросили до Угорщини. Планує їхати по трасі Київ-Чоп. І просить допомогти проїхати через Рівненську область.

Я спершу подумав, що мій харківський друг жартує. Тому теж жартома відповів – мовляв, добре, проїхати через Рівненщину допоможу. Але вже за Львівську область не ручаюсь, там у тебе можуть бути проблеми.

Виявилось, він не жартував.

Виявилось, що мій друг, людина зі Східної України, справді боїться їхати через "бандерівську" Західну Україну. А після моєї репліки про ймовірність проблем на Львівщині злякався ще більше.

Виявилось, що він, який є освіченою й розумною людиною, який і за кордоном не раз бував, дуже слабо собі уявляє, що насправді відбувається на заході нашої держави. Я, звичайно, почав пояснювати, що там усе спокійно, нікого зі східняків не б'ють, це все дурниці. Зрештою, я навіть не зразу зорієнтувався, які слова треба підібрати. Бо для мене це те саме, що пояснювати, що сонце сходить на сході, а сідає на заході.

Тоді він підійшов з іншого боку.

Каже, що їхатиме на автомобілі з донецькими номерами. Мовляв, точно поб'ють. Ну що ж – наскільки міг, настільки я пояснив йому, що люди із Західної України вважають дончан своїми братами, і тому в нього немає причин переживати.

Втім, у його голосі все одне чулася величезна недовіра...

Нині ми дивуємося, що росіяни не зовсім орієнтуються в подіях в Україні. Ми засуджуємо громадян Росії за те, що вони підтримують братовбивчу політику свого Путіна. Але ну їх. Найгірше, що самі українці, навіть після всього пережитого на Євромайдані й після російської окупації, не орієнтуються, що відбувається в їх власній державі.

Західні українці прекрасно ставляться до мешканців Сходу держави. Але східняки цього не знають і не відчувають.

Уже тоді, коли, здавалось би, очевидно, хто насправді є ворогом, багато з них і далі продовжують жити стереотипами про бандерівців, які поб'ють їх за російську мову чи за донецькі номери.

Українець боїться українця. Це біда. Це – національна трагедія.

Багато людей зі Сходу настільки інформаційно відірвані, настільки просякнуті тією спотвореною інформацією, що їхні "промиті" голови є набагато більшою загрозою ніж Путін на своїх танках.

Чесно, я не знаю, як це можна взяти й одним махом побороти.

Але знаю точно, що з українцями зі Сходу треба говорити, треба запрошувати їх у гості. Треба їм вибачити за їхні стереотипи, вони жертви агресивної інформаційної політики. І не втомлюватися пояснювати їм, що Західна Україна їх любить. Не втомлюватися.

Але говорити з ними мають не лише звичайні українці із Заходу. Це має робити та київська влада, яку російські агресори називають нелегітимною.

От, чому прем'єр Росії Медведєв поспішив приїхати зі своїм урядом в окупований Крим, а український Яценюк ще досі не побував у східних областях своєї держави?

Люди на Сході не мають відчувати себе покинутими. Вони мають розуміти, що ця влада не забула про них.

І про них не треба забувати, поки не пізно.

P.S. Поки готувався цей матеріал, мій друг, без ніякого супроводу і допомоги, доїхав до Угорщини. Я передзвонив запитати, чи все нормально. Він із радістю повідомив, що доїхав прекрасно й ніякої загрози для російськомовної людини на донецьких номерах на Західній Україні не побачив.

Схід і Захід справді разом. Сьогодні як ніколи!

Віктор Матчук, представник Громадянської ініціативи "Третя Українська Республіка", спеціально для УП