Primum non nocere

Війна Росії з Україною ведеться на багатьох фронтах: безпосередня окупація Криму, активізація проросійської п'ятої колони провокаторів у східних областях України, економічна блокада, дипломатична обструкція тощо.

Та, мабуть, найважливіший фронт Росія відкрила поза межами України. Розуміючи, що, маючи проти себе весь цивілізований світ, Росія не зможе уникнути серйозних негативних наслідків, у першу чергу, економічних, дипломатичних та іміджевих, пропаганда Кремля робить усе для пошуку бодай якогось виправдання своєї агресії в Україні.

Наче під копірку, проросійські експерти в Європі – в Італії це особливо помітно – один наперед одного розповідають в ефірах телебачення про дискримінацію російськомовного населення, про силове повалення законно обраної влади, про "завжди російський Крим, подарований Україні Хрущовим", про важливість для Європи дружби з Росією та інші, усім відомі "байки" Путіна.

Але головний меседж Кремля для європейського глядача – "ми змушені були втрутитися, бо в Україні владу захопили нацисти, фашисти й антисеміти".

Ця теза для Європи є найбільш ефективною, оскільки ще свіжі спогади часів Другої світової війни і є очевидною неприпустимість подібних ідеологій у демократичному світі.

Автору цих рядків, як і багатьом іншим представникам українських громад у країнах ЄС, неодноразово доводилося спростовувати на телебаченні й у газетах країн проживання цю тезу. "Правий сектор", партія "Свобода", як і Євромайдан у цілому, не мають нічого спільного з фашизмом і нацизмом! Спростовувати путінську брехню не важко, досить просто навести конкретні факти.

Але останнім часом, наче на замовлення Кремля, з'являється все більше нових "картинок", котрі покликані "засвідчити правдивість" звинувачень Росії.

До таких, без сумніву, належить "героїчний виступ з автоматом" Сашка Білого та заява іншого представника Правого сектора про готовність воювати в Москві, натякаючи на тероризм. Але будучи винятками, ці випадки радше підтверджували правило й виглядали як сплановані провокації чи особиста позиція окремих осіб.

Силовий інцидент за участю трьох депутатів від партії Свобода, з т.в.о. президента НТКУ Олександром Пантелеймоновим, котрий відбувся майже одночасно із черговою "тематичною" заявою МЗС Росії, є серйозним ударом по українському уряду й, без сумніву, спричинить втрат на європейському "фронті".

Розуміючи та поділяючи справедливе обурення свободівців щодо інформаційної політики НТКУ, не можливо погодитися з методами вирішення цього питання та ще й публікації відео цього "героїчного" вчинку.

Не хочеться вірити, що цей випадок був "виконанням" прямого замовлення зі столиці агресора. Насамперед, з поваги до пам'яті загиблих свободівців, а також знаючи особисто багатьох членів цієї партії, розумієш, що більшість членства – справжні патріоти України. Але те, що сталося, незважаючи на причини, є подарунком для російської пропаганди з дискредитації нової української влади, і, отже, ударом із тилу! Цей інцидент є ще однією програною битвою на міжнародній арені.

По-перше, у силовому "примушенні до відставки" брали участь три діючих депутати, котрі представляють владу.

Справедливе бажання змінити керівництво НТКУ повинно було бути зреалізоване в законний спосіб. Для пересічного європейця це відео, з коментарями проросійських сил, є прямим підтвердженням "дикунства" нової влади в Києві.

По-друге, інцидент спровокував патову ситуацію, коли будь-яка реакція уряду буде йому шкодити. У разі засудження дій депутатів і вимоги здати мандати – неминучі проблеми в середині коаліції. У разі "м'якої" догани – буде нерозуміння Заходу й підтвердження тези Путіна: уряд слабкий і контролюється "радикалами".

Багато хто скаже, що інцидент в НТКУ є ніщо з окупаційною діяльністю Росії в Криму. Так, звичайно. Але це аж ніяк не дає права новій владі вести себе так. Не можна уподібнюватися до агресора.

Адже світ уже давно засудив Росію. Політика Путіна визнана порушенням міжнародного законодавства. Зараз світові лідери обговорюють вирішення російсько-української кризи. Проросійські сили на Заході, котрі готові здати Україну Путіну, шукають будь-який аргумент, щоб показати хоча б якесь "раціо" в поведінці Росії.

І такі інциденти є для них чудовим матеріалом.

Світ не готовий до справжньої війни за Україну. Але ми не можемо програвати війну інформаційну.

Хотілося б звернутися до всіх українських патріотів зі "Свободи", "Правого Сектору" та інших правих сил:

Не ставайте зброєю в руках окупанта. Не дискредитуйте нову Україну.

Засуджуйте провокаційні вчинки та виключайте винних із рядів ваших організацій. Не зважаючи на посади та прізвища.

Хто допускається помилок – має за це відповідати.

Подібні випадки не повинні повторитися й відповідальність лежить на керівниках партій. Зараз не час передвиборчих спектаклів. Кожен подібний випадок позбавляє нас частини підтримки серед європейських друзів, а отже – зменшує шанси перемогти агресора.

Маємо боронити й будувати нову Україну. Пам'ятаймо: найперше – не нашкодь!

Олесь Городецький, Голова Християнського товариства українців в Італії, спеціально для УП