Информационная политика на крови

Україна в українці потроху оговтуються від інформаційних атак з боку "дружньої" Росії. І хоча війна, в тому числі інформаційна, триває, можна зробити певні підсумки.

Без сумніву ми стали об’єктивом сильного інформаційного виливу, який справедливо називають агресією, і який багатьох шокував.

Але шок доволі скоро минув. Без будь-яких вказівок чи побажань влади, здається, що це була рука Господня, практично усі вітчизняні канали виступили єдиним фронтом проти агресора.

Логотип "Єдина країна" на провідних каналах Україна – візуальний вияв цієї єдності.

Певний час не вдавалося освоїти відповідну риторику. Це передусім стосується точної фіксації подій і явищ, які відбуваються на території АР Крим.

Але, здається, що і це позаду.

Українські ЗМІ відтепер називають речі своїми іменами: в Україні, на території Криму немає "зелених чоловічків" або ж загонів "народної самооборони Криму", а є російські окупаційні війська.

Немає прем'єр-міністра Криму Аксьонова. А є нелегітимний та не визнаний українською владою авантюрист, який називає себе "прем'єр-міністром".

Усі рішення, які у ці дні приймає парламент Криму, трактуються як "так звані" або ж незаконні, оскільки ведуть до сепаратизму.

Агресивність, брутальність та вороже ставлення до всього українського з боку окупантів в Криму мало б примусити журналістів бути "зваженими" і "не піддаватися на провокації", тобто не їхати на півострів.

Цього не сталося. Навпаки, охочих журналістів у ці дні побувати в Криму не бракує.

Більше того, журналісти "Спільно. ТВ" розповідали мені, що до них весь час звертаються прості люди, які не мають відношення до журналістської професії, але їдуть в Крим і готові звідси вести репортажі, а тому просять надати їм відповідну техніку.

Ще ніколи в ефірах не було стільки "приватних зйомок", але саме вони у ці дні дають можливість відчути пульс України, побачити героїзм наших солдат, відданість українців своїй Батьківщині та хамство і звірства російських окупантів.

Не обійшлося без зайвих дискусій, які, на мій погляд, не припустимі, коли країна перебуває у стані війни.

Йдеться про виключення з кабельного ТБ тих російських каналів, які відверто розпалюють міжнаціональну ворожнечу, ведуть пропаганду спрямовану на підрив територіальної цілісності й суверенітету Української держави.

Правда, при цьому треба відзначити, що окремі провайдери не втягнулися у цю дискусію із Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення, а просто позбулися  каналів-агресорів.

У цій війні ми зазнали перших втрат. У Донецьку під час мітингу за єдність України загинув прес-секретар ВО "Свобода" Володимир Чернявський.

У цьому контексті особливо цинічною є заява російського МЗС, яка події у Донецьку трактує як напад "радикалів" на "мирних демонстрантів" проросійської орієнтації. Бог свідок: росіяни на крові роблять свою "інформаційну політику".

У Криму журналістів викрадають, б’ють, грабують, трощать їхню техніку. Маємо ранених і покалічених, але духом не зламаних журналістів.

Так звана "влада" Криму домоглася заборони на території Криму мовлення практично усіх українських теле- і радіо каналів.

Очевидно, що уся відповідальність за переслідування в Україні журналістів, обмеження свободи слова, грубе порушення всіх міжнародних конвенцій, які гарантують доступ до інформації, лежить на країні-агресору.

На війні як на війні. Не обійшлося без зрадників і колаборантів.

Наказами Держкомтелерадіо звільнено з посад генерального директора ДТРК "Крим" Степана Гулеватого та генерального директора Севастопольської регіональної державної ТРК Сергія Норманського, які фактично здалися на милість окупантам.

Не виключаю, що у майбутньому можуть з’явитися інші зрадники. Але впевнений, що більшість журналістів, і працівників українських ЗМІ на шлях національної зради ніколи не стануть.

Не обходиться без питань, на які немає відповідей. Скажімо, Радіо "Ера", яке в цілому має якісний і патріотичний контент, водночас ретранслює програми "Голосу Росії", у яких московські "експерти" переповідають нам темники написані у "Кремлі".

Нинішня інформаційна війна добрий привід переосмислити усю дотеперішню інформаційну політику держави і зробити з цього належні висновки.

Але це буде завтра. Сьогодні ж маємо перемогти.

Богдан Червак, для УП