Люстрация, говорите?

В українців, як живуть за кордоном, розриваються серця.

Ми фізично перебуваємо поза межами України – але наші душі рвуться туди, де полягла Небесна сотня, де тисячі й мільйони з вас боролись багато днів і ночей у люту зиму, відважно дивлячись смерті у вічі. Ми намагаємось платити свій борг перед вами – збираючи пожертви, приймаючи поранених, лобіюючи уряди своїх країн, підтримуючи духовно та інформаційно.

Ми ніколи не зможемо відплатити героям сповна, але ми ніколи не забудемо ціну, яку ми всі заплатили за власну свободу.

Саме тому я не можу мовчати сьогодні, коли Україну й українців продовжують плюндрувати вже не старі, а нові супостати.

13 років тому, у вересні 2000 року, влада на чолі із президентом Кучмою знищила мого чоловіка, журналіста й громадянина, українця й грузина, Георгія Гонгадзе. До цього часу всі його кати досі не покарані, а деякі отримали нові високі посади. І це після всіх жертв, які ми заплатили.

Про що ж це я, запитаєте ви? А ось про що.

Як стало відомо, нова післяреволюційна влада не знайшла кращих кандидатур на посади в керівні органи прокуратури України – як давно здискредитованих осіб, котрі мали б сьогодні бути під слідством чи нести покарання за покриття злочину. Можливо, багато хто вже не пам'ятає, але ці прізвища назавжди вкарбувались в моїй пам'яті – Володимир Бабенко та Олексій Баганець.

Обидва після зміни керівництва в Україні отримали високі посади в Генеральній прокуратурі України: один став прокурором Київської області, інший – заступником генерального прокурора.

Тепер екскурс в історію для одних, у моє життя – для інших.

Володимир Бабенко був прокурором Київської області в 2000-му. Саме він давав вказівки в Таращу видати знайдене обезголовлене тіло за таке, що не належить Георгію. Саме він не дав тіло та прикраси на впізнання родичам. Він же давав вказівку викрасти це тіло з моргу в Таращі й транспортувати звичайним легковим автомобілем до Києва без жодних супровідних документів. Саме він контролював, щоб тіло прийняли на Оранжерейній.

Це сухі факти. Але для нас, родини та друзів Георгія, усе було набагато драматичніше.

Коли я дізналась про виявлення тіла, яке могло належати Георгію, то помчала до прокуратури саме Київської області, за місцем виявлення трупа.

Спочатку Бабенко довго від мене ховався, потім, нарешті, коли я відмовилась покидати стіни прокуратури, заявив, що нічого не знає й змусив довго й нудно давати свідчення двом різним слідчим. Коли й це мене не зламало, вирішив сам взятися за справу й дійшов навіть до того, що запропонував мені взагалі відмовитись від тіла й підписати якийсь лист відмови.

Сьогодні ця людина має нести покарання за покриття злочину – а не очолювати прокуратуру Київської області.

Інший "герой" революції – Олексій Баганець – у 2000 році старанно виконував вказівки Кучми та Потебенька, створюючи лише враження бурхливої діяльності з пошуків Георгія.

Він відмовлявся визнавати нас із Лесею Гонгадзе потерпілими в справі, щоб ми не мали права добиватись справедливості. Баганець, який знав Гію ще за своєї служби у Львові, намагався втертись мені в довіру, а сам замітав сліди й знищував докази, стверджуючи, що Георгій живий навіть після того, як експертиза ДНК підтвердила належність тіла, знайденого в Таращі, Георгію.

...І на завершення цієі люстраційноі феєрії – призначення новим першим заступником генпрокурора Миколу Голомшу, який успішно заблокував розслідування справи Гонгадзе вже за часів президента Ющенка.

Фініта ля комедія.

Мирослава Гонгадзе, спеціально для УП