Как для Юлии Тимошенко Верховная Рада простила злоупотребления "Беркута"

Йдеться про факт, нібито малопомітний на фоні загальної скорботи та, водночас, ейфорії. Але факт дуже важливий. Як із точки зору потреби сьогоднішнього дня – притягнути до кримінальної відповідальності винних у трагедії, так і для загальної превенції – запобігання зловживанням представників влади в майбутньому, а також для збереження системи Кримінального кодексу.

Мається на увазі прийнятий Верховною Радою закон "Про внесення змін до КК та КПК щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції".

Народні депутати проголосували за його прийняття 21 лютого 2014 року, "під шумок", коли Майдан стояв оточений озброєним "Беркутом". Мотивовані нібито необхідністю негайного звільнення Юліїї Тимошенко народні депутати підтримали його конституційною більшістю.

Такою мотивацією декриміналізації – ad personаm, "під конкретну особу", порушено не лише відомі кримінальному праву принципи криміналізації/декриміналізації, а й проігноровано конституційний принцип "рівності громадян перед законом" згідно з 24-ю статтею Конституції.

Адже відомо, що на момент звільнення політв'язня №1, за ґратами перебували активісти Майдану. Це в результаті призводить до не правового характеру цього закону. Та й для звільнення Юлії Тимошенко не було необхідності приймати цей недолугий із точки зору кримінального права акт.

Для цього існують інші юридичні механізми.

Перш за все, здійснена законом декриміналізація частини діянь, передбачених статтями 364 та 365 КК України – адже декриміналізують не статтю, як юридично безграмотно висловлюються депутати, а за ними журналісти, а злочинне діяння в цілому чи його частину – забезпечила уникнення кримінальної відповідальності великої кількості службових осіб, які на це заслуговують. Безкарність потягне майбутні порушення прав і свобод людини "слугами народу".

Тепер детальніше.

У повідомленні Верховної Ради сказано: "Законом у статті 364 КК обов'язкову ознаку злочину, якою є вчинення відповідних дій "з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або інтересах третіх осіб" – замінено на "мету одержання неправомірної вигоди".

Це означає, що в разі вступу цього закону в силу, не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності за свої активні дії чи бездіяльність ті службові особи, які вчиняли злочини не з метою одержання неправомірної вигоди, а з інших мотивів – наприклад, боячись за свою шкуру або прагнучи кар'єрного росту.

До набрання чинності цим законом діяння працівників правоохоронних органів, у тому числі й підрозділу спеціального призначення "Беркут", які спостерігали за злочинним порушенням прав людини, але не припинили їх, – оцінювалися як злочин, передбачений 364-ю статтею КК "Зловживання владою або службовим становищем". І не має значення, чи прагнули вони отримали за це неправомірну винагороду.

Цей злочин також мав місце, коли:

– працівники правоохоронних органів ігнорували виклик про вчинення злочину, чи не реєстрували й відпускали приведених активістами у відділки міліції "тітушок";

– керівники й рядові працівники ДАІ блокували транспортні дороги до Києва;

– депутати не з'являлися до Верховної Ради, чим не давали можливості зібрати кворум і забезпечити передбачену Конституцією кількість голосів під актом, який зупинив кровопролиття;

– органи прокуратури не відкрили кримінальні провадження за фактами катування та вбивства людей правоохоронцями;

Служба безпеки України не припинила відстріл снайперами людей на Майдані, хоча зобов'язана була це зробити, так як дії влади на Майдані 19-20 лютого є всі підстави оцінити як терористичний акт – стаття 258 КК.

Завдяки цим змінам до 364-ї статті КК названі та багато інших службових осіб уникнуть кримінальної відповідальності – якщо не буде доведено, що вони мали за мету отримати саме неправомірну вигоду.

Урешті-решт, навіть суб'єкти, які вчинили зловживання владою або службовим становищем із метою отримання неправомірної вигоди – також у своїй більшості уникнуть кримінальної відповідальності завдяки змінам внесеним до 364-ї статті КК законом від 21 лютого 2014 року. Якщо особу не впіймали на гарячому, цю мету надзвичайно складно процесуально довести.

Варто зауважити, що нічого нового ми зараз не кажемо.

Слушна, юридично виважена аргументація проти прийняття відповідного законопроекту висловлена у висновку на відповідний законопроект, що його надало Головне науково-експертне управління Верховної Ради.

Контраргументи авторів законопроекту – голослівні, виключно політичні, та такі, що не відповідають дійсності. Частина з них просто абсурдні. Зокрема, те, що існування цієї статті створює ґрунт для переслідування діючою владою політичних противників.

Кримінальний закон будь-якої держави дійсно має бути аполітичний. Таким і є чинний Кримінальний кодекс України. Проте, для тоталітарної влади будь-яка стаття КК може стати інструментом для боротьби з політичними опонентами.

Неугодний радянській владі В'ячеслав Чорновіл був засуджений за зґвалтування. Як абсурдно виглядатимуть пропозиції скасувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, щоб не давати підґрунтя будь-якій діючій владі "саджати" політичних опонентів за цією статтею!

Або ще такий приклад. В Україні незаконною й жахливо несправедливою є судова практика в справах про заподіяння шкоди (смерті, тяжких тілесних ушкоджень) особами, які перебували в стані правомірної необхідної оборони. Замість того щоб їх виправдовувати, – осіб, які правомірно захищалися від злочинних посягань на своє життя, чи здоров'я, засуджують за статтями про умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження.

Що виходить, за логікою авторів законопроекту? Для того щоб ліквідувати порочну практику судів у цій категорії справ, потрібно скасувати статті про умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження?

Це ж нонсенс!

Ще один із мотивів прийняття закону, нібито найбільш вагомий, на думку авторів проекту, судячи з його назви, це посилання на 19-ту статтю Конвенції ООН проти корупції.

Але ця норма рекомендує державам-учасницям визнавати злочином "умисне зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утримання від здійснення дії, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій із метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи".

Однак вона не зобов'язує й не рекомендує обмежити кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем лише наявністю мотиву отримати неправомірну вигоду.

Як кажуть, відчуйте різницю. Стаття 364 КК до внесення в неї останніх змін і без того охоплювала ці діяння.

Юлію Тимошенко можна було звільнити іншим – правовим шляхом.

Зокрема, кримінальним процесуальним законодавством України передбачена процедура перегляду вироку, що вступив у законну силу, за нововиявленими обставинами.

Більше того, критикований нами закон не став юридичною підставою для звільнення Тимошенко.

Такою підставою слугувала постанова ВР від 22 лютого 2014 року №751-VII "Про виконання міжнародних зобов'язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В."

Відтак постає питання:

Чи це дрімуче юридичне невігластво, чи замаскований злий умисел на недопущення кримінальної відповідальності службових осіб, які всупереч інтересам служби потурали катуванням, убивствам, викраденням людей?

Поки закон ще не набув чинності, є шанс усе виправити. Його потрібно негайно скасувати.

Якщо цей закон вступить у силу й діятиме бодай один день – буде пізно.

Лариса Брич, завідувач наукової лабораторії з вивчення проблем забезпечення правопорядку Львівського університету внутрішніх справ, спеціально для УП