Охота на Юлю, или Как выбрать нового премьера

Вихід Юлії Тимошенко з в'язниці, що супроводжувався низкою її поспішних заяв, спричинив бурхливу дискусію щодо обрання нового керівника уряду.

Звістка про те, що Юля на волі, вмить облетіла країною й стала топ-новиною в усіх світових засобах інформації. Відверто зраділи потріпані лави "Батьківщини". Щасливими почували себе її досі численні прихильники.

Не приховував щирої радості Арсеній Яценюк, котрий останнім часом виглядав дещо розгубленим і дезорієнтованим.

Приклад вірності й послідовності продемонстрував і Юрій Луценко, котрий одразу назвав ім'я Тимошенко як найкращу кандидатуру на вакантний пост прем'єр-міністра.

Разом із тим, спочатку в соцмережах, а вже потім і в ЗМІ з'явилися досить категоричні вимоги, а інколи й просто істеричні зойки з вимогою недопущення Леді Ю фактично до продовження політичної кар'єри.

Загальнонаціональний телеканал "1+1" організовує кампанію дискредитації екс-прем'єрки, побудувавши звинувачення на висвітлені приватного життя її дочки. А підстави для цього непрацююча, але добре забезпечена Євгенія Тимошенко давала.

Не відставали від телевізії й друковані ЗМІ, опублікувавши фото заміського будинку в одному з найпрестижніших місць на околиці столиці, де нині проживає донька екс-прем'єрки.

Ну, а як аргументи, спрямовані проти безпосередньо Юлії Володимирівни, усе ті ж приклади вже майже двадцятирічної давнини про сумнівні бізнесові операції й корупційні дії в співпраці з Павлом Лазаренком. Ці дії вже навіть закон не переслідує, а деякі вітчизняні правдошукачі ніяк не забудуть.

Кампанія завершилася 23 лютого малочисельним, але гучним мітингом під стінами Верховної Ради революційних романтиків, які вимагали відправити екс-прем'єрку на лікування й згодом на політичну пенсію.

Хтось спробував заперечити, що відбувається елементарна кампанія чорного піару, замовлена українськими олігархами, котрі смертельно бояться приходу до влади Юлії Тимошенко. І нині ніхто в країні не здатен настільки швидко й зі знанням справи розібратися з олігархатом, котрий мов спрут оповив економіку й фінанси країни й продовжує й далі випивати з неї всі соки.

Адже саме завдяки Юліній волі й знанням у не менш кризовий час її віце-прем'єрства в уряді Віктора Ющенка 2000 року були ліквідовані всі корупційні схеми в енергетиці, і країна вперше із часів Незалежності припинила падіння ВВП та завершила рік при плюс 6% зростання.

За один рік із мінуса – у суттєві плюси. За один рік країна по-суті встала з колін. І найперше – завдяки віце-прем'єру з енергетичних питань Юлії Тимошенко.

А слабка результативність роботи на чолі уряду в помаранчевий період, пояснюється в тому числі й блокуванням її роботи як президентом, так і парламентом. І це теж правда.

Але правда, як кажуть, у кожного своя.

Тверезі голоси потонули в емоціях, добре кимось розігрітих. І Тимошенко робить для багатьох несподіваний і мало очікуваний крок: вона відмовляється від претендування на пост прем'єр-міністра, даючи можливість іншим попробувати себе в новій якості камікадзе.

Попри замовний характер сюжетів на телебаченні й публікацій у деяких ЗМІ, слід усе ж визнати, що Леді Ю багато зробила для того, щоб сьогодні романтики від української революції, які чомусь навдивовижу синхронізувалися з місцевими олігархами, вимагали її політичної пенсії та приходу до керма нових людей.

Але також слід визнати: є певна логіка й справедливість у тому, що саме Юлії Тимошенко було пред'явлено суворий рахунок. І навіть не тому, що вона надто багато свого часу обіцяла, а з обіцяного надто мало виконала. І це свята правда. А тому, що вона перед Майданом не визнала свої помилки. І привселюдно в цьому не покаялась.

Адже щиро покаятися й повинитися – це дає право почати ледь не все спочатку, із чистого листа. Бо люди, як і Бог, пробачають тим, хто щиро визнає свої провини й покаявся.

Юля ніколи не каялась. Здається, вона свято вірить у власну непогрішність. Вона завжди боялася людей, завжди прагнула стояти перед людьми навшпиньках.

Ледь добравшись до революційного Майдану, на якому вже давно лідери опозиції не були героями, вона почала не з визнання своїх помилок. Юлія Тимошенко одразу поставила себе в позу морального цензора й пообіцяла бути гарантом (?) волі й духу Майдану.

Тому саме до неї застосований жорсткий моральний імператив, відроджений хвилею революції. Схоже, люди не вірять у те, що Тимошенко здатна очолити країну й успішно вивести її з катастрофічного стану.

Гаразд, зараз не час із цим сперечатися. Тим більше Леді Ю сама зняла свою кандидатуру з розгляду на посаду прем'єра.

Тоді хто має очолити нині уряд? Якщо користуватися такими ж високими критеріями оцінки ділових і моральних якостей лідерів опозиції – взагалі нікого висувати в прем'єри!

Тому якщо країна починає повне перезавантаження, практично все з нуля – може, варто забути попередні історії, що супроводжують кожного кандидата?

Може, варто вдатися до дії прямої демократії? І хай кожен, хто бажає врятувати Україну, викладе своє бачення порятунку на 1-2 сторінках, опублікує в інтернеті, виголосить свою програму на Майдані – і люди самі вирішать, хто має їх повести до щасливого майбутнього.

При цьому обранцю слід дати право самому формувати свою команду.

І ніяких квот, ніяких договорняків. І де він сформує свою команду – на Майдані, чи в Партії регіонів разом із Компартією – це його особиста справа.

Головне, щоб дав результат. І все. Усе інше – просто слова.

Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП