Почему стоит вернуть Конституцию-2004

Орест Сорока: 

Конституція ілюструє рівень демократії у країні, дає напрямок розвитку правової держави. Однак ключовий закон з часом може змінюватися, реагуючи на вимоги сучасності.

Конституцію 1996 року законотворці та переважна більшість конституціоналістів відзначали за адекватність вимогам часу. Втім, всі розуміли, що реальне впровадження в життя її декларативних норм триватиме десятиліття.

Ухвалена редакція Основного Закону виражала президентсько-парламентську форму правління, де більшість повноважень, а значить відповідальності, лежала на президентові.

8 грудня 2004 року Верховна рада прийняла закон "Про внесення змін до Конституції України", що змінював вектор форми правління в державі на парламентсько-президентську республіку, де більшість влади переходила в руки законодавчого органу.

Редакція 2004 року діяла до 30 вересня 2010 – до дня ухвалення рішення Конституційним Судом у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів щодо конституційності закону про внесення змін до Основного Закону від 8 грудня 2004 року N 2222-IV. Згадане рішення суду визнавало таким, що не відповідає Конституції закон N 2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття.

Останні конституційні новації, на жаль, призвели до багатьох проблем, найголовніша з яких – узурпація влади.

Парламентська дисципліна або народження "тушок":

Скасування вищезгаданої норми породило таке явище як "тушки", оскільки народні обранці стали вільними від обов’язку входження до депутатської фракції після обрання від певної політичної партії.

Адже виборці, віддаючи свій голос за певну політичну партію, делегували народного депутата, що був обраний від цієї політичної партії на реалізацію її виборчої програми. Нерідко, зловживаючи скасуванням цього обов’язку, народні депутати, заради фінансової чи бізнес-ініціативи, виходили із власної фракції та входили в іншу, тим самим зраджуючи і викривляючи волю виборця.

Верховна рада стала осередком лобіювання і захисту власних інтересів парламентарів та олігархічних кіл. Нагадаю, на сьогоднішній час депутатський мандат не обмежений можливістю виходу із партії у парламенті взагалі чи входу в іншу.

Варто підкреслити, що редакція Конституції 2004 року підтримувала дисципліну серед парламентарів, оскільки за порушення вищезгаданої норми, його повноваження припинялись достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку партій) з дня прийняття такого рішення.

Якщо відсутня політична дисципліна у єдиному органі законодавчої влади, то про яку стабільність і дисципліну можна вести мову на місцях чи у державі загалом ?

Скорочення повноважень парламенту:

Тобто парламент мав усі важелі впливу на конституційний лад у державі і, що не менш важливо, ніс відповідальність за ситуацію в державі. Рада призначала, звільняла, вирішувала питання про відставку прем'єр-міністра, керівників усіх силових відомств та ключових фондів і комітетів, що наповнюють державну скарбницю.

Позбавляючи Раду ключових повноважень, Україна змінювала вектор – "влада сильної руки" замість влади обраних народом депутатів. Владу легше узурпувати, маючи повноваження в одних руках, аніж в руках 450 народних депутатів.

Відповідальність парламенту:

Верховна рада, маючи широкі повноваження, водночас несла і відповідальність за власну роботу і за державу в цілому, тобто влада була збалансованою. Діяв принцип стримувань і противаг – не сформована коаліція депутатських фракцій протягом одного місяця загрожувала Раді розпуском.

Тим самим, кожен депутат ніс лепту відповідальності за економічний чи суспільно-політичний стан у державі, якщо не могли сформувати коаліцію для роботи – значить парламент ніс загрозу розпуску і припинення повноважень народних обранців.

Аналогічна ситуація із Кабміном, якщо законотворці не могли протягом 60 днів після відставки уряду сформувати його персональний склад, вони повинні були нести за це відповідальність у формі, знову ж таки, – припинення повноважень Верховної ради.

Чинна редакція Конституції передбачає хіба що припинення повноважень ВР, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Повноваження гаранта Конституції:

Гарант Конституції за її чинною редакцією отримує широкі повноваження і контроль над виконавчою гілкою влади: призначає та припиняє повноваження прем'єра, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, Генерального прокурора.

На противагу Конституції зразка 2004 року, коли президент вносив подання про призначення кандидатури прем'єра за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній раді…

Отже очевидною є доцільність повернення влади народу через парламент, шляхом переходу до редакції Конституції-2004 або із одночасною зміною певних її норм. Це послужить поштовхом до виходу із політичної кризи та децентралізації влади в Україні.

Орест Сорока, юрист-правозахисник, для УП