Как Украине выйти из кризиса победительницей?

Не вважаю, що це правильно, коли всі підряд лізуть з порадами в таких складних ситуаціях як масові громадянські протести чи революції. Тим більше, коли ці поради робляться публічно.

Для успіху в таких ситуаціях критично важливе лідерство – наявність особи чи групи осіб, які володіють чітко продуманою стратегією, беруть відповідальність за її втілення та яким довіряють, що вони не зрадять цієї стратегії.

Власне, два з половиною місяці протестів так і не дали відповіді щодо лідерства, стратегії та методології втілення її в життя.

І численні розмови автора з представниками "реєстрової" опозиції, майданної громадськості та білявладних кіл переконують – ми не наближаємося до розв’язки проблеми лідерства і стратегії.

Навпаки, все глибше занурюємось в міжгрупові та міжособистісні протиріччя, недовіру та, навіть, конфлікти.

Тому дозволю і собі висловитися публічно щодо ситуації, в якій перебуваємо. Можливо, комусь із потенційних лідерів це стане в пригоді.

Щоб знайти вихід із складної ситуації, насамперед, необхідно зрозуміти, які загрози маємо. Можна виділити чотири сценарії втілення наявних ризиків:

Перше. Збереження влади в руках кримінально згуртованої влади на чолі з Януковичем, встановлення диктатури без реальних виборів, тисячні репресії замість гарантування свободи та гідності громадян, продовження політики грабунку та особистого збагачення наближених до "сім’ї" людей, а відтак відсутність економічного розвитку та росту добробуту усіх громадян.

Друге. Встановлення політичного контролю над Україною з боку кремлівських імперіалістів і керування ними через маріонеткову українську владу в інтересах Московської держави. Тобто знову відсутність свободи та гідності, плюс ще й національне гноблення, грабунок та експлуатація, відсутність економічного розвитку та росту добробуту.

Третє. Розкол України на дві чи навіть більшу кількість держав, всі з яких будуть слабкими, а тому залежними від сусідів, причому в цьому випадку можна з великою імовірністю прогнозувати, що процес розпаду не завершиться одним актом, а буде продовжуватися.

Звичайно, ні про який розвиток та ріст добробуту тут взагалі не йдеться, добре якщо не буде тисячних жертв у численних локальних конфліктах.

Четверте. Прихід до влади нових політичних сил з непідготовленою стратегією та неналежною кадровою командою, не проведення ними критично необхідних для запуску розвитку країни реформ, не знаходження зовнішніх фінансових ресурсів для їх підтримки. Відтак швидка втрата новою владою суспільної підтримки та перехід ситуації в один з трьох попередніх сценаріїв.

Багато експертів давно описали ці загрози і, навіть, чимало з них стверджували, що Україна неспроможна уникнути котроїсь із них. Але мільйонний Євромайдан знову довів, що українці – дивна і незрозуміла для багатьох нація.

Часто ми роками демонструємо невміння чи нездатність вирішувати прості питання щоденного функціонування, але час від часу являємо свідчення здатності робити те, що всіма вважається за неможливе.

Тому переконаний – маємо шанс залишитися цілісною демократичною європейською державою, здатною забезпечити умови для економічного розвитку та росту добробуту своїх громадян.

Відомо, що ресурсом тих хто протистоїть європейській за цінностями та рівнем добробуту перспективі України є:

- адміністративна влада з силовими структурами та суди,

- значна електоральна підтримка в Південно-Східних регіонах,

- значні фінансові ресурси для підкупів і найму кримінальних елементів,

- підтримка і тиск з боку московського Кремля.

Що цьому можна протиставити?

Насамперед єдність усіх, хто виступає за європейський шлях розвитку України. Для цього, по-перше, всім потенційним учасникам необхідно сформулювати і показати їх інтерес, надати достатні гарантії, щоб вони повірили.

По-друге, створити ефективні організаційні форми для їх діяльності та взаємодії.

При цьому немає альтернативи ненасильницьким методам і переговорам з опонентами до тих пір, поки владний режим не застосує військову силу чи в Україну не вторгнуться іноземні збройні сили.

Щодо інтересу

Необхідна стратегія розвитку країни, втілення якої забезпечить встановлення справедливості в Україні. Щоб кожна людина бачила її як ціль, заради якої вона кладе свої зусилля.

Слід швидше завершувати розробку програмних документів, які покажуть перспективи політики нової влади не тільки для активістів, а й для різних категорій громадян – бізнесменів, студентів, селян, пенсіонерів та інших.

Також важливо сформулювати і донести до відома всіх громадян України план децентралізації та нової державної регіональної політики, які забезпечать усім регіонам комфортні умови для розвитку.

Щодо організаційних форм

На жаль, так довго створювана Рада ВО "Майдан" фактично не працює. Бачу в цьому кілька причин.

По-перше, при її створенні не були враховані всі наявні громадські середовища і не з усіма була проведена належна роз’яснювальна робота. Це породило з першого дня претензії щодо кулуарності в утворенні Ради.

По-друге, партії реєстрової опозиції сприйняли утворення ВО "Майдан" як вимушену уступку громадськості, але продовжували більше побоюватися появи конкурентів їхнім структурам у регіонах, ніж сприяти розвитку Об’єднання.

Штаб національного спротиву Раді не був підпорядкований, іншого виконавчого органу також не створили. Та й діяльність багатьох представників громадськості в Раді не була дуже ініціативною та конструктивною.

Тому можливо не варто боротися за друге життя невдало народженої координаційної структури, а взяти за основу для інтеграції всіх проєвропейських сил – вертикаль народних рад, які дуже швидко утворилися в багатьох регіонах України.

Але для цього вони повинні почати активно працювати як "тіньовий парламент" і "тіньові регіональні та місцеві ради". Що це значить? Почати приймати рішення реагуючи на всі події та проблеми, демонструючи ними всьому суспільству якою має бути політика і доводячи всім, що саме такою вона буде, коли ці сили прийдуть до влади.

Народним радам необхідно створювати свої виконкоми і обкатувати в них претендентів на майбутні посади в державних чи самоврядних органах.

При цьому необхідно активно боротися всіма ненасильницькими методами за те, щоб рішення народних рад виконувалися вже сьогодні тими, хто має на це відповідні повноваження, але не силою державного примусу, а силою морального авторитету членів рад та волі народу на майданах України.

Дуже корисним було б розширити склад народних рад за рахунок колишніх депутатів і представників найактивніших громадських середовищ.

Щодо переговорів

Їх необхідно вести саме з Віктором Януковичем та Партією регіонів, бо більше нема з ким. З Путіним вести переговори неможливо і нема про що. Змістом переговорів може бути досягнення одного з двох варіантів розв’язання політичної кризи.

Відставка президента і проведення дострокових президентських виборів, мотивуючи це тим, що Янукович узурпував всю державну владу, допустив масу порушень Конституції як особисто, так і залежними від нього органами, і на завершення фактично відмовився від державного суверенітету України, запропонувавши керівникам Європейського Союзу вести переговори про інтеграцію України з керівництвом Російської Федерації.

Домовленість з парламентом і президентом про формування нового уряду, який виправить всі допущені провали, відновить суверенну керованість державою відповідно до права і законів, відновить курс на європейську інтеграцію України, проведе необхідні для старту розвитку реформи, та забезпечить чесні президентські і парламентські вибори.

При цьому варто пам’ятати, що передумовою для будь-яких домовленостей про завершення політичної кризи є звільнення всіх заручників та знаходження всіх зниклих учасників акцій протесту.

Як реалізовувати перший варіант, мабуть усім зрозуміло. Проте імовірність його реалізації майже нульова, з огляду на особливості характеру громадянина Януковича та ситуації, в яку він сам себе завів на посаді президента.

Тому важливіше обдумати саме другий варіант. Для його реалізації потрібно домовитися про кілька питань і закріпити та легалізувати цю домовленість шляхом підписання Конституційного договору між більшістю депутатів парламенту та президентом України.

У ньому необхідно закріпити:

- порядок формування технічного Кабінету міністрів, тобто неполітичного уряду;

- внесення зміни у Конституцію щодо скасування права президента звільняти прем’єр-міністра технічного уряду та його міністрів або домовитися про невикористання цієї норми;

- визначити тривалість періоду повноважень технічного уряду, наприклад – до початку роботи новосформованого уряду новообраним парламентом на засадах оновленої Конституції України. Це може бути період від одного до трьох років;

- визначити перелік реформ, які має провести технічний уряд, та надати йому необхідні для цього повноваження;

- звільнити усіх розставлених за чотири роки владою Януковича офіційних та неофіційних "смотрящих" з усіх адміністративних та судових органів, повернути їх на попередні місця роботи і проживання, в подальшому призначати на керівні посади в усіх регіонах місцеві кадри;

- узгодити порядок підготовки та проведення конституційної реформи, а краще й основні її напрямки, концепцію.

Для обґрунтування такого Конституційного договору варто використати прецедент 1995 року та тлумачення надані щодо нього тоді Венеціанською комісією.

Звичайно для цього необхідно мати нову парламентську більшість, яка підтримає такий крок і аргументи, які змусять погодитися на нього Віктора Януковича.

Важливо діяти в цьому напрямку максимально швидко. Ще один-два тижні бездіяльності можуть породити ніким з українських сил уже не керовані процеси, для виходу з яких суспільству можуть знадобитися десятиліття.

І на завершення, на всяк випадок

У разі ж переведення ситуації в збройний конфлікт доведеться реагувати уже зовсім по-іншому.

Важливо, щоб у цьому випадку відповідь була несиметрична – слід воювати не з солдатами, а з тими, хто спричинився до їх приходу в Україну чи до непропорційного застосування проти народу нашої армії.

Сподіваюсь усвідомлення трагічних ризиків, які можуть за цим послідувати, стримає паліїв війни в усіх таборах, а найважливіше – в українській владі, від якої розвиток подій залежить найбільше.

Ігор Коліушко, член  Ради ВО "Майдан", для УП