Записки редакторов УНИАН в изгнании - 9

30 січня

Любов Жаловага: Ми досі на Хімволокні. Наше політичне заслання – "курорт" на фоні того, що діється зараз у "полях" – 136 журналістів, за даними ІМІ, постраждали у сутичках. І все ж кілька подій вмотивовують нагадати про себе.

Сьогодні несподівано для всіх, думаю, і для нього самого, звільнили гендиректора УНІАН Осадчого.

На збори трудового колективу, членами якого ми ще де-юре є, нас запросити "забули". Але ми не горді – пішли самі, без запрошення. У прес-залі збираються люди. "Мєстниє", за визначенням шеф-редактора Ганницького, просто розчиняються у юрбі, відсотків 80% – незнайомі обличчя.

В УНІАН тепер стараннями Осадчого практично новий колектив – правда, вже без самого Осадчого. Як правило, бумеранги так швидко не повертаються…

Тетяна Майданович: Я сиджу в залі УНІАН, намагаючись побороти відчуття дворічної втоми, яка раптом навалилась на плечі. Лише два роки роботи цих ТОПів, а наче вічність…

Л.Ж.: Ткаченко тихим вкрадливим голосом розповідає про переформатування 1+1 медіа, в результаті якого топ-менеджеру Осадчому місця у групі вже немає. Схоже, Осадчого "злили". Обов’язки його в УНІАН виконуватиме Ганницький.

Звертаюся із запитанням, чи не має він наміру скасувати незаконний, на нашу думку, наказ свого попередника, Осадчого тобто, про переміщення неугодних редакторів на Київхімволокно. Ганницький коситься на Ткаченка і відповідає: "Нет, таких планов у меня нет".

Т.М.: Ще зачепило – ані екс-гендиректор ані словом не прохопився про підсумки своєї роботи – хоч би слово подяки колективу, ані новий в.о. гендиректора Ганницький не став розказувати про "планов громадьё".

Упродовж революції УНІАН зважується писати правду про посадовців і, в тому числі, про гаранта. Це давало певні надії і наштовхувало на думку, що таки керівництво знайде в собі сміливість і "амністує" хоч редакторів сайту, яких зробило вигнанцями через політичну цензуру.

Згадаймо, в чому полягає першопричина цензурного скандалу й подальших подій навколо редакторів сайту – загроза штрафу, фактичне відсторонення від роботи, зрештою – заслання на Хімволокно?

Нагадую – першопричина в тому, що редакторам сказали "не трогать Януковича". Це сталося більше року тому. У нинішній ситуації, на тлі протесту сотень тисяч громадян, які вимагають відставки гаранта, будь-які утиски через начебто псування іміджу президента мають абсурдний і трагікомічний вигляд.

Л.Ж.: Втім, спіч із залу на наш захист нарвався на вердикт Ткаченка: "Нехай суд вирішує".

Суд, до речі, завтра. У мене ілюзій особливих немає. Нам взагалі радили дати відвід судді – пані Гриньковська після нічних вироків "в’язням Банкової" репутацію здобула собі ще ту… Але ж хіба справа в окремо взятій "її честі"!?

Валю Романенко перед завтрашнім судом взагалі трясе. Але не тим, що стосується нас, – завтра судитимуть її друзів Дмитра Москальця і Юхима Дишканта, яких звинувачують в організації заворушень на Грушевського. Вони вже два тижні в СІЗО. Музикант і поет…

Кожен день я йду у свій "офіс" повз автоцентр "Стольник" – він теж на території Хімволокна. Навпроти нього – заметена снігом вантажівка з синьо-жовтим прапорцем. Рух тут зараз менший, ніж зазвичай. Автоцентр пов’язують з лідером Автомайдану Дмитром Булатовим.

Тиждень молила Господа, щоб він знайшовся – чоловік, який навіть не здогадується про моє існування. Думаю, таких як я сотні тисяч. І після тижня страшної невідомості, звістці про те, що він живий, радію невимовно. Від цього дня вимагати більшого вже неможливо…

31 січня.

Л.Ж: Шевченківський суд відмовив нам у задоволенні позову. Рішення ми збираємось оскаржити.

Апеляційний суд відпустив Москальця і Дишканта під домашній арешт – і ми, о Господи, радіємо їхній "милості". Кажу "їхній", бо світ для мене зараз чітко поділився: є "ми" і є "вони". Зло спонукало до того, що Добро демонструє свої кулаки. Усі, чия хата досі скраю, – на боці зла.

Сьогодні з’явилося відеозверення українських журналістів до влади і народу. На 48-ій секунді шеф-редактор УНІАН, а тепер ще й в.о. гендиректора Михайло Ганницький промовляє, що він хоче жити у чесній та справедливій країні , "де можна вільно висловлювати свої погляди і не боятися міліції, де суди судять по правді…".

Наразі троє підлеглих цього "пасіонарія" – у резервації на території Київхімволокна за відстоювання професійних стандартів. І вчора на зборах він привселюдно заявив, що так і буде.

6 лютого.

Л.Ж: Сьогодні отримали на руки рішення суду. Лише одна цитата: "Позивачі підтвердили, що функціональні обов’язки доводилися працівникам в усній формі керівництвом, а отже, твердження про неправомірну зміну трудових обов’язків є необгрунтованим".

А свідки?!! Я так розумію, що з таким самим успіхом нас могли "перекваліфікувати" в асенізаторів, головне, щоб функціональні обов’язки на папері були не прописані.

Тобто якщо ти не приніс до суду два папірці, які тобі б мало написати керівництво, але СПЕЦІАЛЬНО не написало, бо тоді було б аж занадто все очевидно, то приведи хоч батальйон свідків – нічим тобі суддя Гриньковська допомогти не може…

З виступу у судових дебатах:

"Згідно з наказом №115-к за підписом гендиректора УНІАН Осадчого від 28 серпня 2013 року мене, старшого випускового редактора веб-сайту Жаловагу Л., і трьох моїх підлеглих – редакторів – Романенко В., Романюка Р., Волинського О., а також заввідділом економіки Майданович Т. було "переміщено до відділу телевізійного моніторингу в межах посад, обумовлених трудовими договорами".

Мій позов про визнання цього переміщення незаконним та скасування наказу грунтується:

а) на запереченні того, що переміщення відбулося в межах посади, обумовленої трудовим договором.

Так, трудовим договором передбачено, що я працюю старшим випусковим редактором веб-сайту, що засвідчує копія трудової книжки.

Той факт, що мене позбавлено доступу до адміністративної частини сайту, яким є логін і пароль, і те, що на новому робочому місці з 28 серпня і до цього часу відсутній інтернет, як необхідна умова для роботи будь-якого веб-сайту – і це засвідчено актом НМПУ, говорить про свідоме відсторонення від роботи на сайті УНІАН і переведення, а не переміщення, на іншу посаду без моєї на те згоди.

Відмінність у назві посад зафіксувала у документах і сама адміністрація.

Так, у наказі про так зване переміщення моя посада звучить як "старший випусковий редактор веб-сайту", а в персональному повідомленні про необхідність проходження медогляду (оригінал документу є у матеріалах справи) як "старший випусковий редактор відділу телевізійного моніторингу".

Зміна найменування посади кваліфікується законодавством як зміна істотних умов праці – стаття 32 КЗпП і змушує роботодавця попередити про це працівника за два місяці. Цього зроблено не було.

Окрім того, веб-сайт перебуває у структурі департаменту інтернет-проектів УНІАН, а новостворений відділ телемоніторингу заведений у комерційний департамент – підтверджується наданим штатним розкладом, що промовисто вказує на зміну характеру роботи – з творчої на комерційну.

Кардинальну зміну моїх функціональних обов’язків і характеру роботи – від формування контенту сайту УНІАН, що передбачає високий рівень фахової журналістської підготовки, – до роботи обліковця, який рахує, скільки разів у випусках новин згадали того чи іншого чиновника чи політика – у суді підтвердили свідки позивачів Романюк Р., Харченко О., Падірякова О, Горшков Д.;

б) на невмотивованості дій керівництва і невідповідності цих дій інтересам агентства.

"Перемістивши" нас, редакторів з багаторічним досвідом роботи в УНІАН, від 20 до 7 років" у новостворений відділ, адміністрація відкрила вакансії на наші посади на веб-сайті і набрала нових людей з меншим досвідом роботи і навіть взагалі без нього – це підтвердили свідки відповідача завкадрами Москалець, керівник департаменту інтернет-проектів М. Кондратенко і свідок позивача А. Гарасим.

Окрім того, на сайті залишилися працювати редактори, які прийшли в УНІАН упродовж двох останніх років. Жодних змін в організації виробництва і праці на сайті УНІАН не відбулося.

Також викликає сумнів як доцільність створення окремого відділу телевізійного моніторингу, так і залучення до його роботи людей без належних навиків та ще й без бажання у ньому працювати.

В агентстві УНІАН з 1995 року працює відділ моніторингу.

На сайті агентства у розділі "Моніторинг" чітко вказано, чим займається цей відділ: "Ми здійснюємо тематичний моніторинг центральних, регіональних та іноземних друкованих видань, спеціалізованої преси, інформаційних інтернет-сайтів та інформаційного теле, радіоефіру – всього понад 700 джерел".

У розпорядженні суду є також зразок випуску відділу моніторингу, з якого чітко видно, що телебачення теж є предметом дослідження колег.

Результат нашої роботи на веб-сайті агентства бачили щодня в середньому 200 тисяч людей. Щоденні звіти новоствореного відділу телевізійного моніторингу призначені винятково для оперативного інформування керівництва агентства, як стверджує воно саме, а оскільки флешки кур’єр забирає приблизно раз на тиждень, то виникає запитання про доцільність такого "оперативного" інформування;

в) на зміні режиму роботи, яку законодавство теж кваліфікує як зміну істотних умов праці – стаття 32 КЗпП.

Робота редакторів на сайті завжди була і залишається позмінною – сайт працює цілодобово у будні і без вихідних. Це у суді підтверджували свідки позивача Р.Романюк і О. Харченко, а також свідок відповідача М. Кондратенко.

У мої обов’язки входило складання графіків до останнього, перед так званим переміщенням, він виглядав таким чином: 7.00 – 14.00, 08.00 – 15.00, 09.00 – 18.00, 14.00 – 21.00, 16.00 – 23.00, 23.00 – 07.00.

Редактори по черзі працювали у вихідні і святкові дні. Я особисто теж чергувала у вихідні і святкові дні. Олександр Волинський працював винятково у нічну зміну – і це теж підтверджено вищеназваними свідками.

Зараз у всіх позивачів робочий день з 09.00 до 18.00, субота, неділя і всі святкові дні – вихідні.

Таким чином, ми не отримали завчасного, за два місяці, як того вимагає закон, попередження про зміну режиму роботи.

Виникає запитання: чим керувалося керівництво у рішенні, незгоду з яким висловили всі позивачі і яке закономірно призвело до судового позову?

У мене є відповідь: причиною є тривалий конфлікт між позивачами і адміністрацією агентства. У жовтні 2012 року в агентстві спалахнув цензурний скандал. Редактори сайту УНІАН публічно заявили про насаджування цензури новим менеджментом агентства – пряма вказівка не згадувати прізвище Януковича у негативному світлі і погрози штрафів та звільнень містяться у листуванні керівника департаменту інтернет-проектів Кондратенка з підлеглими, яким володіє суд.

Це спричинило великий резонанс – послідували заяви з осудом дій керівництва УНІАН Міжнародної і Європейської федерації журналістів, Незалежної медіа-профспілки України. Затверджені копії документів надані суду.

Навесні 2013 року в УНІАН розгорівся новий скандал через поширені сайтом агентства "фейкові", тобто неправдиві новини про опозиціонерів Власенка і Кужель.

Позивачі, відстоюючи професійні стандарти, знову гостро виступили проти методів роботи керівників, стараннями яких поширювалася брехня під брендом УНІАН. І знову була гостра реакція журналістської спільноти – і української, і міжнародної.

Агентству оголосили бойкот поважні ЗМІ: газета "Дзеркало тижня", інтернет-видання "Українська правда" та інші. Під вимогою відставки керівництва поставили підписи більше 80 співробітників агентства.

Репутація адміністрації УНІАН у медіа середовищі суттєво постраждала. Через конфлікт з агентства звільнилося біля двох десятків журналістів, які складали кістяк УНІАН. Такого масового відтоку кваліфікованих кадрів агентство не знало за двадцять років свого існування.

За втручання власника і через переговори адміністрації з профспілковим осередком ситуація позірно врегулювалася. Однак керівництво, яке на вимогу колективу так і не спромоглося надати публічних гарантій недопущення цензури в агентстві, на мою думку, вирішило покарати неугодних редакторів і дати урок покірності решті колективу.

Позивачів було переведено у резервацію – в офіс на Магнітогорській,1. Це занедбана територія заводу Київхімволокно. Колишні його цехи – напівзруйновані, з вибитими вікнами і поїдженими іржею металевими конструкціями. Бродячі собаки – як візитівка цієї резервації.

Місця загального користування були в жахливому антисанітарному стані.

Це підтверджують акти НМПУ і Деснянського міжрайонного управління ГУ Держсанепідслужби у Києві від 31 жовтня 2013 року (документи є у матеріалах справи).

Такі умови лише підсилили переконання у тому, що на нас здійснюється відвертий тиск з метою звільнення. І двоє з "переміщених" звільнилися.

Відтак, на лівому березі, в трикімнатному офісі на Магнітогорській, 1 площею приблизно 80 квадратних метрів залишається лише троє співробітників. До нас приставлений охоронець, функція якого радше як у наглядача.

Місцем роботи більше сотні наших колег, співробітників УНІАН, залишаються два офіси у Шевченківському районі Києва – на вулицях Хрещатику і Фрунзе.

Під час революційних подій виникла потреба евакуації з приміщення на Хрещатику, 4. Біля двадцяти (!) робочих місць були додатково облаштовані на Фрунзе, 40. Виникає запитання, чому для 5 позивачів свого часу не знайшлося там місця?

Така ізоляція – без улюбленої справи, поза рештою колективу, без інтернету, у чорта на рогах – не підлягає жодній логіці, якщо, звісно, це не логіка помсти…".