Наступление, наступление и еще раз наступление!

Два останні тижні лідери парламентської опозиції ведуть перемовини з більшістю і Януковичем. Два тижні Майдан дотримується оголошеного перемир’я.

Що було досягнуто внаслідок таких дій? Майже нічого. Відставка Азарова і до кінця не відмінені закони від 16 січня. Останнє доведе будь-який кваліфікований юрист.

Кожен день без дії та відсутності результату у Верховній Раді збільшує вірогідність радикалізації частини Майдану і розчарування іншої частини. Майже не діють органи, обрані Майданом ще в кінці минулого року: ВО "Майдан" і Народна Рада з трьох опозиційних фракцій. Вони практично не ведуть публічно-правової діяльності і не керують спротивом. Для чого в такому разі їх обирали?

Досі не обрано Лідера спротиву і виконавчого комітету, який би складався з усіх дієвих сегментів Майдану. Вкотре наголошую, що Лідер потрібен не як єдиний кандидат в президенти, а для більшої керованості Майданом і для більш ефективних переговорів від імені Майдану з владою.

Нема ідеологічної Декларації Майдану, Маніфесту, Хартії – яку Україну опозиція будуватиме після повалення диктатури. А це один з найбільш вагомих чинників, який ускладнює перехід частини правлячого класу на бік повсталого народу.

На останньому віче 9 лютого зі сцени Майдану часто лунали обнадійливі заклики, що будуть санкції Заходу, що опозиція буде шукати політичну волю до компромісу чи змін Конституції серед представників влади і т.д. На це все, звичайно, можна надіятися.

Але головний чинник, який може змінити ситуацію на користь революції є сам Майдан, його негайна активізація і дія.

В одній зі свої публікацій для УП, я писав: якщо теперішній Майдан хоче отримати таку ж перемогу, як ми отримали у 2004 році, він зараз повинен іти принципово іншим шляхом, аніж ми ішли тоді.

Тоді масовий народний вибух, який народився після десятиліть застою виявився для влади повною несподіванкою. Влада виявилася паралізованою мирним натиском громадян.

З самого початку активно втрутилися європейські посередники. Всі сторони конфлікту, включаючи Кучму, Ющенка, самих людей на Майдані, засадничо були налаштовані більше на компроміс, аніж на війну.

Для компромісу було можливим використовувати такі інститути влади як Верховний суд. Зрештою, Росія займала значно більш пасивнішу позицію.

Всіх цих чинників немає зараз в наявності, або ж вони мають зовсім інший вплив на події. Тому ведення закулісних і кулуарних переговорів з владою, яка не налаштована на жодні компроміси і поступки, є категорично неправильною тактикою опозиції.

Опозиція, здається, не зрозуміла одного: на вершині влади є люди, компроміс з якими неможливий, їх можна тільки витіснити з влади та з країни. З бандитами і кримінальними злочинцями не можна жити в одній хаті.

Це не означає, що переговори не треба вести. Просто їх вести треба з позицій натискаю чого з вулиці Майдану. При пасивному Майдані будь-які переговори приречені на поразку.

(Даю менше 1%, що Янукович, не отримавши бажаного від Путіна, виявить більшу здатність до внутріукраїнського порозуміння і реального компромісу, ніж здатися північному диктатору).

Минулого тижня відбулися дві події, які вселяють надію: марш сотень Самооборони навколо урядового кварталу і оголошення про створення самооборони в регіонах. Це той шлях, яким треба йти.

Наступний марш навколо урядового кварталу має бути набагато потужніший. Влада має зрозуміти, що її можуть оточити і на неї будуть тиснути.

Якщо опозиція хоче, щоб в парламенті утворилася бодай ситуативна більшість, вона повинна усвідомити, що без наростаючого тиску з вулиці цього не станеться ніколи. Тиску організованого, мирного, але твердого.

Для того, щоб відбувся подібний тиск, опозиції не припустимо втягуватися у будь-який конституційний процес. Внесення змін до Конституції – це довгий шлях, який передбачає дві сесії парламенту і наявність 300 голосів. Це є в інтересі Януковича і його оточення: затягнути процес, вихолостити його і десь на повороті черговий раз кинути опозицію.

Нову справедливу Конституцію ми, безумовно, напишемо. Після перемоги революції.

Зараз же треба зосередитись на пошуку голосів для одного голосування (226 - за) щодо повернення до Конституції 2004 року. Називайте цей документ як хочете – актом, постановою, конституційним договором чи меморандумом, але таке результативне голосування мусить відбутися. Це момент перелому, оскільки Янукович втратить контроль за таким інститутом влади, яким є Верховна Рада.

Це буде ще не закінчення протистояння. Здійснення такого кроку означатиме лише зміну об’єкта атаки Майдану, яким стає президент, оскільки він, швидше за все, не визнає, тим більше – не підпише подібний документ.

Але це відкриває дорогу до зміни керівництва ВР, якщо воно залишиться на стороні Януковича. До формування явочним порядком складу технічного чи перехідного уряду, склад якого кладеться на стіл президенту і оголошується ультиматум. Ось тут допомога Заходу виявилася б дуже доречною. І санкції, і фінанси.

А Майдан паралельно з усіма цими процесами повинен нарощувати і нарощувати свою активність у різних формах у Києві і в регіонах.

Агітаційні групи, які готують східний Майдан, про що говорив Луценко, створення сотень самооборони в регіонах, Народні Ради і їх виконкоми в областях, які починають приймати рішення і керувати територіями, структури самоорганізації і самозахисту у великих містах, тактика соціального оточення сатрапів режиму місцях їх проживання, пересування, роботи і проведення дозвілля – ці та інші активності кожен день будуть наближати нашу перемогу.

Через місяць, 9 березня Україна почне відзначати 200 років від дня народження Тараса Шевченка. Це символічна, знакова і об’єднуюча дата для всіх українців. Маємо вже, нарешті, вирішувати справу.

Велика загальноукраїнська акція в цей день може стати фінальним, переможним акордом цієї української європейської революції.

Тарас Стецьків, активіст євромайдану, польовий командир помаранчевого Майдану 2004 року, спеціально для УП