"Те, кто совершают революцию наполовину, только копают себе могилу"

Приблизно такі слова у свій час сказав діяч великої Французької революції Луї Антуан Сен-Жуст...

Це спало на думку, оскільки події 19 січня в Києві чітко показали, що може статися з керівниками опозиції, якщо вони плентаються у хвості революції. Спочатку наступає їхнє масивне знецінення, а потім – їх відсувають у бік, і з'являються інші лідери.

Інколи більш адекватні, які доводять революцію до перемоги. Інколи – "гапони", які підводять її під розстріл.

Майдан 19 січня вимагав Лідера, який візьме на себе відповідальність, організує масовий спротив і вкаже на мету. Майдан уже давно й гостро відчував потребу лідерства, як здатності до самопожертви, готовності сісти у в'язницю й навіть віддати життя за перемогу народу над бандитами.

Натомість опозиційна "трійка" повторила засмальцьовані мантри, які всі ми знаємо напам'ять.

Тому вперше так наочно й гостро пролунала реакція Майдану. Стало цілком зрозуміло, що інтереси й цілі "трійки" багато в чому розходяться із цілями й прагненнями Майдану.

Що, окрім лідера, треба було оголосити на Майдані?

1. Оголосити Верховну Раду й президента поза законом за антиконституційний переворот і узурпацію влади.

2. Оголосити прийняті 16 січня документи нікчемними й закликати громадян їх не виконувати.

3. Попередити силовиків про кримінальну відповідальність за виконання завідомо незаконних наказів і рішень влади.

Ці рішення по пунктах треба було проголосувати на Майдані.

Чи знаєте ви, чому досі не відбулося переходу частини депутатів більшості на сторону опозиції та формування нової більшості й відставки уряду?

Чи знаєте ви, чому досі вагаються олігархи? Чи знаєте ви, чому не відбулося розшарування в рядах силовиків і правоохоронців?

Чи знаєте ви, чому досі вагаються, підтримати чи не підтримати Майдан, значна частина простих людей Сходу й Півдня?

Тому що вони, образно кажучи, не знають, кому здаватись.

Тому що опозиція досі не сформувала реальної альтернативи диктаторському режиму.

Альтернатива – це: Хартія Майдану, тобто основоположні конституційні принципи, правила й цінності, яких Майдан буде дотримуватися в боротьбі з диктатурою й за якими він зобов'язується жити; план побудови майбутньої справедливої європейської України; склад майбутнього Уряду.

І, звичайно, лідер Майдану, лідер спротиву.

Із цим тепер складніше. Це питання треба було вирішувати в неділю 19 січня. Тепер, мабуть, на порядку денному стоїть створення реального виконавчого комітету Майдану на чолі з лідером. Комітет має відновити контроль і керівництво спротивом, увібравши в себе представників усіх реальних середовищ, що діють на Майдані.

Три парламентські опозиційні фракції мають негайно оголосити себе Народним парламентом із відкритим доступом для депутатів із більшості, які захочуть перейти на бік народу. Із цього приводу має бути прийнята відповідна відозва й підписана персонально кожним депутатом опозиції. Друга відозва має стосуватися заклику до депутатів більшості.

Безумовно правильним є заклик стягувати сили звідусіль у Київ на Майдан із метою посилення блокування урядового кварталу та інших владних об'єктів.

Паралельно із цим не можна ослаблювати тиск у регіонах, створюючи чисельну перевагу в "критичних точках" режиму – оточення силовиків, місць дислокації, адмінбудівель тощо. Брати під контроль усі ключові комунікації.

Головна тактична мета Майдану – дострокові вибори президента. Тепер уже – і парламенту.

Швидка розбудова структур ВО "Майдан" для її реалізації й підготовка вирішальної Акції, яка повалить режим.

Це шлях до перемоги.

Янукович погодився на переговори виключно з тактичною метою – аби виграти час. Режим, бандитський за своєю природою, не збирається вести з опозицією ніяких серйозних переговорів.

У зв'язку із цим, недопустимим є жодні переговори із Клюєвим і участь у жодних комісіях по врегулюванню політичної кризи.

Питання знищення прийнятих 16 січня папірців, які вони назвали "законами", є в компетенції тільки одного чоловіка – Януковича. Тому, допускаючи в принципі переговори з Януковичем як політичну позицію, Майдан має чітко поставити попередню умову: скасування так званих законів.

Якщо ж "голубою" мрією чи метою декого в опозиції стають переговори із владою з метою зміни Азарова на "пупкіна" – тоді це зрада ідей Майдану.

Тоді події на Грушевського повторяться в десятикрат більшому розмірі й по всій країні.

І тоді розв'язка буде значно драматичніша.

Можна по різному ставитись до подій, які відбуваються по вулиці Грушевського. Можна логічно пояснити, що навіть якби протестувальники спалили всі машини й автобуси, відтіснили весь Беркут і зайняли ВР і кабмін – це б не привело й не приведе до зміни влади.

Проте, я переконаний, що це не питання, на яке протестувальники повинні відповідати. Вони діяли з відчаю й люті.

Це питання, на яке завжди й усюди повинні відповідати керівники, що очолюють спротив.

На закінчення, як один із польових командирів Помаранчевого Майдану, маю сказати.

Якщо ми хочемо досягти такого ж успіху як досягли в 2004 році – ми не повинні повторити шлях, яким ішли тоді.

Тарас Стецьків, польовий командир Помаранчевого Майдану, спеціально для УП