Христос крестится!

Сім київських вражень

1.

Ні, на Грушевського я не бачив провокаторів. Я бачив і говорив там із багатьма людьми, які були учасниками "України без Кучми". Вони чудово пам'ятають, чим завершились події 9 березня 2001 року, коли протестанти намагалися прорватися до адміністрації президента.

Прорватися не змогли, 18 людей отримали від 2-х до 5-ти, кілька сот студентів були затримані практично по всьому Києву; ідентифікатором затримання були українська мова чи синьо-жовтий значок.

Але головним результатом сутичок 9 березня став спад УБК.

Мої колеги все чудово розуміли. Але говорили, що два місяці стояння на Майдані без результату при повному ігноруванні вимог Майдану владою – безглуздя. Тому вони були на Водохреща на Грушевського. І підтримували, і брали участь у штурмі.

І ще, стільки "французьких" слів на адресу всіх опозиційників, у тому числі й щодо єдиного присутнього з "трійці" – Кличка – я ніколи не чув.

І назвати цих людей, моїх колег, "провокаторами" ніхто ні морального, ні будь-якого іншого права не має.

Ідея йти до ВР без "опозиційних" лідерів уже давно визрівала по ночах у наметах на Майдані.

2.

Мета цих людей проста: захопити кабмін і Верховну Раду, відмінити законодавство, яке порушує права людини, і проголосити створення нової, "народної" влади.

Наївні? Так! Провокатори? – Ні!

Вони певні, що нас багато. І тому ми прорвемо заслони внутрішніх військ і "Беркуту".

Ніякі слова Яворівського, який під'їхав із машиною, яка мала "озвучку", ні Кличка, ні мої, коли я нагадав про наслідок штурму 2001-го, не мали жодного впливу.

3.

Здавалося, уся біда українська розлилася тут, перед стадіоном імені Лобановського. Біда ця голосно вибухала гранатами й мала гіркий присмак сльозогінного газу.

Не маючи жодних шансів прорвати кордони внутрішній військ, відступаючи перед черговим спалахом світло-шумових пристроїв, вона знову збирається й закидає камінням і "коктейлями Молотова" міліцейські автобуси та самих міліцейських.

Які стоять напроти таких же, як вони, українців. З тією самою бідою.

Поки ми цю біду не знищимо, люди раз-по-раз ітимуть на Майдан, як це було 2000-го, 2004-го, 2010-го й 2013-го.

І йтимуть ще.

4.

Біда ця не тільки й не стільки в тому, що в нас погані президент, уряд і парламент. Хоч і Кучма, і Ющенко, і Янукович заслуговують на те, що отримали.

Біда в тому, що мільйони знедоленого народу не хочуть так жити далі. І не хочуть порівнювати своє життя з життям правлячого класу.

Класу, до якого відносяться й лідери опозиції.

5.

Що буде далі?

Певен одного: теорію Джина Шарпа про ненасильницький спротив сьогоднішні події в Україні жодним чином не спростували.

По-перше, тому що немає в Шарпа ніякої теорії. Є просто зібрання цікавих історій.

А по-друге, ніхто ще спростував не теорію, а практику Махатми Ганді.

Ненасильницький спротив має незрівнянно більшу моральну силу ніж насильство. Навіть якщо це – насильство проти диктаторів.

Про це говорив ще Ісус із Назарета, хрестини якого ми наразі відзначаємо.

6.

Думаю, наслідки сьогоднішніх подій будуть ще гіршими для Майдану ніж наслідки подій 9 березня 2001-го.

Думаю, ці події призведуть до розгону чи якогось іншого способу "припинення" Майдану.

І "Захід", подивившись на картинки сьогоднішніх сутичок, імовірно, благословить це "припинення".

Але не шукайте винних у цьому серед тих, хто був сьогодні на Грушевського. Не вони винні в тому, що соціальна база Майдану не розширилася, а доведені до відчаю й зрадикалізовані українці кинулися на міліцейські кордони.

7.

Ми подібні моменти переживали після 9 березня.

Але журналіст "Фігаро" Де Сент Екзюпері, небіж автора "Маленького принца", який тоді приїхав до Києва, сказав нам: "Revolution continue".

Якщо відступлять люди на Грушевського, біда українська не відступить.

Вона залишиться з нами. І виведе знову сотні тисяч на Майдан.

І революція – соціальна Революція – триватиме.

Володимир Чемерис, спеціально для УП