Майдан. Недосказанное

Стрімкий розвиток подій навколо підписання угоди про асоціацію між ЄС і Україною змусив і мітингувальників, і опозицію бути гнучкими у своїх вимогах.

До останнього частина українського суспільства й політикуму плекала надію на довгоочікувану євроінтеграцію – зрештою, це виглядало доволі натхненно. Проте, коли стало зрозуміло, що така перспектива так і залишиться в далекому майбутньому, завдяки свідомим діям уряду й президента, – зі зміною обставин змінилися й цілі перебування обурених громадян на вулицях країни.

Нарешті суспільству й опозиції в контексті всезагального незадоволення вдалося озвучити ті необхідності, що давно витали в повітрі: відставка уряду та зміщення президента з посади.

Іншим словом – перезавантаження владної системи.

Підстав для цього, навіть, не пов'язаних із питанням євроінтеграції, більше ніж достатньо:

– радикальна зміна зовнішньополітичного курсу держави;

– неефективна робота уряду;

– незаконне застосування грубої сили проти громадян;

– політичні репресії;

– загальна дискредитація влади в очах суспільства.

У такому вирі подій Верховна Рада ніби опинилася поза увагою, хоча вона також є частиною системи, яка як ніколи потребує докорінних змін.

Опозиційні сили використали студентські протести в якості сходинки, зійшовши на яку, їм таки вдалося очолити "єврореволюцію". В їхній риториці немає акценту на перекомплектацію парламенту, у якому більшість складає провладна партія, що зволіє із прийняттям рішень, покликаних вирішувати проблеми суспільства.

Стихла істерія навколо вимог про звільнення Юлії Тимошенко. І в той час, як опозиціонери уявляють, хто з лідерів обійме яку посаду, мітингарі опиняються під кийками правоохоронців.

Усе це наштовхує на думку про те, чи хочемо ми бачити опозицію при владі після перезавантаження системи? А найголовніше – за яких умов дійсно можливе справжнє перезавантаження?

Адже все частіше виникає питання: "Що дасть наше фізичне знаходження на вулицях?"

Дійсно, сьогодні про асоціацію з ЄС уже ніхто не говорить. Замість підписання документу вимагаємо відставки уряду й президента. Проте, навіть виконання цих вимог – лише умови для істинної трансформації, якої бажають мільйони мітингувальників по всій Україні.

Справжні причини для наслідку трансформації лежать набагато глибше. Ці причини – свідомість, мораль та етика. Євромайдан зараз – не євроінтеграційний, але демократизаційний!

Чому українці не вдоволені політикою, економікою, освітою й багато чим іншим в Україні? Тому що управління країною здійснюється не демократичним шляхом, з дотриманням поваги до прав людини й громадянина – а за планом режиму, який збудувала партія влади. Уся сучасна політика складає механізм однієї системи: влада й опозиція.

Чому вся країна зараз перебуває в апатії? Тому що українське суспільство зараз переживає пертурбації, у сенсі, якому їх розумів Жан Піаже. Рішення уряду 21 листопада 2013 року щодо відмови від євроінтеграційного курсу та відмови від намірів підписати угоду про Асоціацію, яка стала для багатьох українців магічним символом кращого майбутнього.

Зараз не важливо, що українська влада не спромоглася пояснити суть Угоди, і більшість українців не розуміли, чому саме підписання Угоди має таке магічне значення. Важливо лише те, що те рішення уряду було настільки неочікуваним результатом для українців, що змусило їх масово висловити невдоволення відкрито.

Цей переломний етап є вкрай важливим. І прогресивні сили – опозиційні політичні, громадські організації – мають стати акторами, які допоможуть суспільству проаналізувати власні помилки, змінити рамки, у яких громадяни звикли бачити й аналізувати події.

Зміна еліт при владі не гарантує якісного результату, якщо суспільство не змінить усталених типів поведінки й сприйняття подій, які завжди приводили до одного результату – корупції, перевищення повноважень, порушень прав людини, загалом, відсутності демократії в Україні. "Єдиним джерелом влади є народ" – тому, коли ми вважаємо, що має змінитись влада, маємо усвідомлювати, що насправді якісна зміна має відбутись в першу чергу в суспільстві.

Зараз, коли ані опозиція, ані громадськість не мають чіткого плану приведення до ладу економіки та політики, у разі задоволення вимог відставки, окрім, власне, фрази від представників опозиції "чіткий план", – від них мають лунати ідеї, культивуватись цінності! Саме ті ідеї та цінності, які в ці дні формуються в суспільстві та одночасно формують оновлене суспільство.

Для чого зараз люди перебувають на майдані? Що вони насправді символізують та яке неминуче значення мають для майбутнього України?

На цих питаннях мають концентруватись опозиційні сили та представники громадських організацій.

Якщо ці люди разом із Майданом бажають повалення режиму, демократизації, то будь-який план дій зможе ефективно реалізуватись за наявності свідомого суспільства. Саме тому мають лунати відповіді про те, що люди на Майдані колективно працюють над розширенням рамок свідомості.

Адже демократизація – це в першу чергу свідомість, певна мораль та етика. Усіх не зміниш, але кожен повинен розпочати із себе, оточувати себе однодумцями. Саме тоді розгорнеться процес розширення рамок сприйняття й відбудеться адаптація всього суспільства до нових, чесних правил гри без корупції, без перевищення повноважень, без порушення прав людини…

Саме тоді відкриється істинний шлях до євроінтеграції, навіть без підписання Угоди.

Бо, навіть не добившись підписання Угоди про асоціацію, – ми, громадяни України, зробили вже велику справу, коли вийшли на Євромайдан. Будь-який документ – це, за суттю, лише папірець, який без усвідомлення людиною змісту не має значення.

За розрухою завжди слідує відбудова! На останньому необхідно наголошувати.

Українці звикли боротись й губляться, коли досягають мети. Результат Помаранчевої революції 2004 року є тому всім відомим підтвердженням. Необхідно наголошувати, що справжня боротьба ще попереду й мета тієї боротьби далекосяжна.

Українці звикли боротись за короткостроковий результат. І це шкода, бо ми не звикли працювати стратегічно. Замість того щоб кожний крок наближував нас до довгострокового результату, цей кожний крок є розв'язанням кризи, до якої призвів передній. Кризовий менеджмент – гарна навичка, але не панацея, бо завжди закладає передумови для наступної кризи.

Україна вже 22 роки працює в режимі щоденного виправлення системних помилок. Сьогоднішні події – це можливість розірвати кільце системних помилок, припинити тренуватись у вправності кризового менеджменту на користь систематичних стратегічних дій.

Майдан, як символ мирної боротьби за справедливість, допомагає всім українцям не боятися стійкості й роботи! Ми будуємо новий механізм розуміння в головах сотень тисяч, мільйонів українців! Стійкість і працьовитість з'являються тоді, коли є мотивація, а мотивація з'являється, коли є усвідомлення проблеми.

Люди на Майдані в Києві й євромаданах в інших містах України усвідомлюють і бажають прикладом своїх власних дій розповісти іншим, що "Майдан – не каток, Україна – не совок!"

Автор висловлює подяку колезі Вікторії Забіян за натхнення й рівноцінний внесок у створення статті.

Анна Лачихіна, спеціально для УП