Мой милый "титушка"

Віднедавна я знаю "явки, паролі, місцепроживання, настрої, зарплатню "тітушок". На жаль, не всіх, бо наїхало їх з Луганська, з Житомирщини і Рівненщини тощо – море, а тільки полтавських.

Схоже, прибули до Києва "тітушкувати" всі дужі безробітні полтавці призовного віку. Напочатку минулого тижня та у вихідні – 200 плюс ще 100 осіб. Позавчора приїхати ще три автобуси, тобто ще з півтори сотні.

Земля настільки кругла, навіть кругліша за "круглий стіл", що сьогодні я маю трьох знайомих серед "тітушок": двоє – родичі моїх полтавських подруг, один – товариш ще з пісочинці.

Усі вони безробітні. Усі – не хочуть нікого бити, приїхали винятково заробити гроші і клянуть владу на всі заставки. Усі – хочуть залишитися інкогніто і соромляться свого заробітчанства. Такса – 500 гривень на день, золота мрія пришибленої злиднями провінції.

Минулої п’ятниці дзвінок вирвав мене з виру Майдану. "Привіт. Це Сергій Карпенко. Я в Києві". – "О, Карпич, привіт. На Майдан приїхав?" – "Та ні – приїхав трохи "потітушкувати". "Що-о-о-о?!!" – "А чого в тебе голос такий переляканий став? – сміється. – Давай зустрінемося. Тільки на Майдан мені не можна".

Зустрічаємося в невеликому "народному" барі у середмісті. Він замовляє каву, я – каву з коньяком. Мені, пояснює, не можна. Уже пару "колег" вигнали з лав "тітушок" за те, що напилися, ще котрогось – за те, що "травку" курив.

"Скільки з мене?" – питаю в дівчини за шинквасом. Карпич зупиняє мою руку, що тягнеться до гаманця: "Лєна, ображаєш". "А вам що, уже й аванс дали?! " – питаю в’їдливо.

Він гладить мене по голові. "Та не бійся. Ніхто вас бити не буде". – "Як мило! Ти ж, мабуть, пам’ятаєш, як я тебе огріла по пиці пеналом у сьомому класі".

"Я думала, що "тітушки" – це останні покидьки", – кажу , сідаючи за столик. Не можу оговтатися. Карпич начебто ж непогана людина, розумна, неординарна.

"Та всякі є у нас, – відповідає. – Є і спортсмени. Є студенти. І наволочі, здається, теж вистачає. Студенти, ті особливо шугаються від телекамер, бо вони ж відпросилися у своїх викладачів начебто на Майдан, бояться, що їх викриють.

Тільки битися ніхто не хоче. Кому треба морду свою підставляти, якщо й за "просто стояння" на мітингу гроші платять?!".

Перші двісті прибули у Київ під ранок третього грудня. Спершу, за домовленістю, їх мали прийняти бази відпочинку в Кончі-Заспі. Проте примчалися на власному дорогому авто власники бази, запанікували, що начебто їде преса, а їм розголосу не треба – і "тітушок" відправили далі шукати притулку.

Так ті чотири автобуси й вешталися лісом, аж поки не надійшла команда селитися в столичних хостелах. Зараз полтавські мешкають щонайменше у трьох місцях – в районі Залізничного вокзалу, в районі Львівської площі та неподалік "Київмлина".

Квартирування у хостелах оплачують замовники.

Відбір другої та третьої хвилі "тітушок" проводився не так ретельно – брали не тільки спортсменів, а просто молодих і "впєчатляющіх".

Чомусь згадалися розповіді моєї бабусі Агнії Архипівни, котра пережила окупацію в Гадячі: якщо в 1941-ому на фронт призвали чоловіків, як на підбір, то перед відступом місто заполонили й студенти, і очкарики, і малорослі, словом, усі ті, кого раніше бракували.

Саме 3 грудня у Верховній Раді опозиція намагалася, заручившись підтримкою мітингарів з Майдану, послати уряд у відставку. А партія влади стягувала найманців для альтернативного мітингу, в Маріїнський парк.

"Тітушкам" дали вказівку охороняти мітинг "регіоналів". Дивно, адже й без них міліції навколо ВР було мало не здасться.

Пообіді мітинг розійшовся, а "тітушки" блукали по парку, безглуздо маячіли серед голих дерев, чекали команди.

За спостереженням Карпича, біля Маріїнки "ідейних" украй мало: "Усі привезені. Мерзнуть, терплять. Але мріють, щоб Майдан протримався якомога довше – бо ж зароблять більше. Днями, наприклад, за ночівлю в наметах біля Верховної Ради пропонували 270 гривень".

"Новобранців", які днями прибули з Полтави, "поставили" на мітингу біля Верховної Ради – їхньою масою наповнюватимуть "анти майдан". А перед тим полтавські пікетували біля посольств ЄС, Польщі та США.

Стоять з жовто-блакитними прапорами, а машини проїздять повз, сигналять – "не знають, що ми не "ваші", прапори ж тепер у всіх однакові". "Ага, – підтакую. – Тільки обличчя різні".

На хлопців справив враження снайпер, що з’явився на даху американської амбасади за кілька хвилин після початку пікетування. Утім, і хлопці справили враження – охоронці заметушилися, почали натягувати бронежилети.

Чіткої вказівки "тітушкам", як поводитися, що говорити, немає. Завдання, як і гроші, отримують зранку. Цього тижня у деяких групах були і затримки з виплатою "зарплатні".

Їжу купують самі. Намагаються економити. "Дорого тут, у столиці, – нарікають. – Варена гречка в супермаркеті біля Маріїнського – 40 гривень кіло. То, може, це та, що мітинг Регіонів не подужав доїсти?".

У перші дні, точніше – ночі, крадькома ходили на Майдан, зі спортивного інтересу. Один сказав, що піде з дівчатами знайомитися, бо "дєвчонкі" там класні, а на наших мітингах одні тьотки і баби".

Інший прибіг, скаржиться: "Мене "вичислили", ледь не побили. Не знав, що сказати, крім того, що "я – за Європу". "Так ти, дурню, чом туди у спортивних штанях поперся?". Ще один ходив вечорами, "після роботи", на Майдан подивитися на "живого" Кличка.

Час від часу їм влаштовують "навчальну бойову тривогу", тобто наказують зібратися якомога швидше у певному місці – просто так, перевіряють. Кожен "легіонер" знає тільки старшого своєї групи, хто керує іншими – невідомо, та й байдуже.

"Є й дуже молоді пацани, на вигляд – зовсім підлітки, петеушники абощо. Ті сидять вечорами, п’ють пиво, прикидають, наскільки крутий телефон куплять, якщо Майдан протримається, і ми з ним, до Нового року. Так що взагалі-то ми напряму зацікавлені в Майдані", – сміється Карпич.

"Сєрьога, а що вас об’єднує?" – питаю, коли він проводить мене до метро. Падає красивий, картиночний сніг, святковий. Карпич на хвильку замислюється. "Що об’єднує? Ну точно не любов до тих, про кого ви на мітингах кричите "Банду – геть!".

Якби ти тільки чула, як усі в нас лають владу! Такого, мабуть, і на Майдані не почуєш… Об’єднує що? Цинізм. Так. Ми всі циніки". "Ви не "тітушки", Сєрьожа, ви просто м’ясо. Мерзле м’ясо. Приїзди, може, до мене в гості у вихідні, домашнього поїси. Ми кролика стушили. Тільки що я скажу мамі?".

"Та нє, невдобно".

Я спускаюся ескалатором. Подумки калькулюю, скільки ж "з’їдають" чиєїсь "налічки" "тітушки".

Арифметика спрощена, але вбивча. Якщо 200 чоловікам, які приїхали тільки з Полтавщини у перші дні, платять по 500 гривень, то це виходить сто тисяч на день! За декаду політичної "екскурсії" Києвом на них витрачено мільйон гривень!!! Це не беручи до уваги оплату за хостели.

А якщо вірити даним, які оприлюднила 3 грудня опозиція, про те, що в столицю з 2 грудня нагнали дві тисячі "тітушок", а ці цифри, судячи з кількості "молодиків характерної зовнішності", котрі вештаються центром,були близькі до істини, то минулого тижня якийсь таємничий "доброчинець" від влади витрачав тільки на гонорар найманцям мільйон гривень на день!

За тиждень, відповідно, витрачено 20 мільйонів. Як зауважує Карпич, "збираємо надої із злочинної влади".

Олена Зварич, для УП