Колокольный звон и слезы в 500 километрах от фронта

У Львові у середу цілий день у церквах били у дзвони. Кожної години тривав п’ятихвилинний  передзвін.  Після важкої ночі на київському Євромайдані у місті згадали стару традицію – дзвонами сповіщати про біду, мобілізувати громаду та закликати до молитви, цього разу до молитви за мир.  

Львів уже кілька днів живе в стані надзвичайної готовності. Після двох тижнів після активної діяльності Львівського Євромайдану – концертів, танців, мітингів, маршів, флешмобів – координатори вирішили – пора штаб переносити в Київ.

Настрій на євромайдані різко змінився. Типовий вечір. Кількасот львів'ян на головній площі свого міста з тривогою споглядають на екрані пряму трансляцію з Києва. Там очікується штурм барикад.

"Слава Україні! Слава Україні!", – верещить компанія хлопців, ніхто не підтримує. "Та не тут треба кричати, а в Києві", – каже їм бабця поруч. "Слава нації! Смерть ворогам!", – продовжують весело вигукувати молодики.  "Та закрийтеся вже! Рила закрили! Не заважайте слухати!", – крикнула жінка.

 "А шо?! Ми підтримуємо людей в Києві!", – відповіли розлючено хлопці. "Герої тут знайшлися! Підтримують вони! Ану ввечері бігом в одинадцятій на автобуси, покажіть, як підтримуєте!", – вигукнула ще одна жінка.

Жінки між собою почали бесіду: "В хаті їсти нуль! Додому не зайшла, з роботи зразу сюди!" – "Дивіться, що робиться! Малий поїхав в Київ, я тепер не знаю, що думати", – "Та, вони страшно б’ють! Спочатку по ногах, щоб падав, а потім добивають по голові!"

Ведучі зі сцени постійно оголошують, що всі, хто в змозі, мають їхати в Київ. В десятій вечора збір біля облради, в одинадцятій виїзд організованих колон. "Влада планує застосувати силу! Треба наша підтримка! Хоч аби на два-три дні замінити тих людей, що там втомлені, їх треба замінити!" – голосить ведуча.

"Давайте і словом їх підтримаємо. Київ і Львів разом! Київ і Львів разом!", – продовжує естафету другий ведучий, але люди реагують мляво. Вже не до криків, гасел, співів, танців. Війна… Тисячі підлітків і молоді віком 16-18 років, що тусили на концертах Євромайдану останні два тижні, як змело.

Зі сцени вже не лунає "Де ваші руки!" та "Шигі-ригі-дана-дана!". Тепер акустично співає хор "Боже єдиний, великий, нам Україну храни" під кадри прямої трансляції, де заметені снігом люди стоять впритул до військ в касках та з щитами. Заспівали "… чогось наша славна Україна зажурилася". Защемило в горлі. А на словах "Марширують наші добровольці у кривавий тан, визволяти братів-українців з ворожих кайдан" стримувати сльози на Євромайдані уже було важко.

В той час у кабінетах відділу звернення громадян Львівської облради суєта. Заходять один за одним чоловіки середнього віку. Записуються на поїздку в Київ. Всі з сумками в руках, в них змінний одяг та їда. "Ми будівельники. Другий тиждень вже не працюємо, страйк. Чи надовго їдемо? До кінця, поки не скажуть розходитися", – розказують чоловіки з маленького містечка Новояворівськ.

"Каску маєте в сумці?", – "Ні, нема. Нічого такого нема", – говорить сутулий худорлявий 37-річний львів’янин. "То на охорону Майдану не плануєте іти?", – "Та куди поставлять, туди і піду" – "А взуття на заміну маєте? Бо ж танкетка у вас тоненька, ви ж замерзнете!", – "Та які чоботи мав, такі взяв, інших нема". 

"Сестра в реанімації лежить, не можу кинути – гроші їй на лікування збираю. Але хоча би на суткі треба в Київ поїхати, замінити когось. Але треба, щоб був хтось знайомий, бо не на забаву їдемо, щоб хтось потім вісточку передав, що такий то такий загинув", – каже ще один чоловік.

Атмосфера в облраді така, ніби триває мобілізація на справжню війну. Тільки на війну везуть, а тут ще треба сто гривень заплатити, щоб взяли "воювати". І хоч з народних пожертв коштів вистачає, їх навіть більше за потребу, безкоштовно не везуть, щоб уникнути випадкових людей. Не беруть і жінок та чоловіків, молодших 21-річного віку.  

Львів протягом останнього тижня змінився. Тут уже не кричать звідусіль "Хто не скаче, той москаль!", не бігають спальними районами учні ліцеїв-коледжів, вигукуючи "Слава Україні! Героям Слава!", а школярі не втікають з уроків, щоб прибігти на яскравий і шумний Євромайдан.

Ігри закінчились, танцмайдан завершив роботу. Львівський Євромайдан перетворився в мобілізаційний та інформаційний центр. Люди продовжують зносити сюди різні речі і їжу, яка вже ледь поміщається в величезний військовий намет. Хоча і з Києва рапортують, що речей достатньо, їх далі приймають.

Львів’яни продовжують кидати гроші в скриньки для пожертв. "Сьогодні п’ятдесят гривень дала, вчора стільки дала, щодня сюди ношу, пів пенсії вже накидала", – каже літня жінка.

Гроші у Львові не припиняють збирати, хоч і визнають: їх більше, ніж достатньо. Але ніхто не знає, чим вся ця історія закінчиться, і скільки та на які потреби доведеться витрачатися.

Паралельно в церквах формуються групи священників, що чергуючись, їздять в Київ. І вони, і парафіяни сподіваються, що бодай молитвою вдасться зупинити силу.