Как снова не наступить на исторические грабли

В Україні визріла революційна ситуація. Що робити? Чи після саміту Східного партнерства у Вільнюсі згорнути євромайдани та європрапори, не взявши зі собою в майбутнє нічого крім гіркоти втрати?

А чи шляхом радикалізації суспільства перейти в наступ на авторитарний режим Януковича?

Мабуть, кожному з учасників і неучасників євромайданів потрібно особисто відповідати на ці запитання.

Першим – готуватися до найгірших часів: миритися зі зашкалюючою вседозволеністю й безкарністю кримінально-олігархічних кланів, неправедного суду, так званих правоохоронних органів і його каральних підрозділів, придушенням свободи слова та введенням суворої цензури, політичними й аполітичними репресіями, тиском на громадських активістів, перекладанням кризисного тягару на зубожіле населення.

Окрім того, прийняти нові правила гри: "одобрямс" лінії ведучої партії, її почесного голови, казнокрадів-урядовців, регіональних ошуканців тощо.

І найважливіше – неминучий колапс економіки України, який боляче вдарить по кожному пересічному українцеві та з якого буде надто важко вибратися країні.

Водночас варто зрозуміти, що за першим сценарієм щось змінити в Україні вдасться нескоро. Бо режим Януковича надовго законсервується, ставши схожим на "лукашенківський рай".

Таким чином, слід забути про приплив молодих і самостійних політиків до Верховної Ради, переобрання нового керманича держави на президентських виборах-2015.

Позаяк вже нині владою випробовуються схеми наймасштабніших і найбрудніших фальсифікацій для виборів-2015. Ну, а після згортання євроінтеграційного процесу, режим Януковича втратить будь-які гальмівні механізми.

Не виключено, що на тюремних нарах опиняться всі ті опозиційні політики, які не захочуть співпрацювати зі злочинним режимом. І не тільки вони, а й багато громадських активістів, провідників євромайданів.

Правдоподібно, будуть спроби фізичного знищення чи запроторення за тюремні грати основних суперників Януковича на виборах-2015.

Другим – гуртуватися навколо того опозиційного проводу, який, дякувати Богові, ще маємо й, виробивши стратегію боротьби, вдатися до спротиву режимові Януковича.

До речі, через байдужість суспільства, в тому числі й аполітичність української молоді, не скоро з`являться в Україні політики іншої якості!

Отже потрібно використати чи не єдиний історичний шанс, щоб зі совкового кримінально-олігархічного трясовиння вибратися на широкий міжнародний тракт.

Нинішній злочинний режим ще не настільки зміцнів, щоб його мільйонним здвигом не можна було похитнути, тобто делегітимізувати Януковича.

Однак чим далі від Вільнюського саміту, тим зробити це буде важче, а значить, вимагатиме більше людських ресурсів і неймовірних зусиль.

Що ж до задекларованої аполітичності деяких студентських згуртувань і їхнього скептицизму в оцінці діяльності опозиції, то вони, на жаль, свідомо чи несвідомо діють на користь існуючому режимові.

Бо не тільки підривають довіру до опозиційних сил, а й працюють на звуження її електорального поля. А значить, розчищають дорогу узурпаторові Януковичу до другої президентської каденції.

Чи не тому очільник України "аплодує" студентському євромайдану в Києві?

Мовляв, покричать, поспівають, потанцюють та й урешті ні з чим розійдуться. Інші незгідні теж випустять пару.

А не осягнувши нічогісінько, так збайдужіють, що нікому буде відстоювати результати президентських виборів-2015.

Невже радітиме аполітична студентська молодь з реалізації такого сценарію? А, може, жалкуватиме за тим, що не допомогла опозиції прийти до влади?

До речі, лише тимчасово перебрати важелі влади, як це ведеться в демократичному світі. Бо саме для цього там існують політичні партії.

Гетьман Іван Мазепа після фатальної поразки під Полтавою, втрати історичного шансу для побудови української держави скрушно сказав: "През незгоду всі пропали – самі себе звоювали".

Великий державотворець мав на увазі відсутність спільних дій українського козацтва, радше – їхню участь по різних боках воєнного протистояння.

Чим закінчилося для України, українського народу невміння чи небажання козацької старшини підпорядкуватися єдиній меті, всі ми знаємо.

Однак чомусь досі нас, українців, нічого не навчили ні руїни Батурина, ні смерть десятків тисяч його невинних мешканців, по-звірячому закатованих царськими опричниками.

Досі нічого не навчили сторінки нашої історії, виписані суцільними трагедіями, а то й катаклізмами.

Мабуть, пора аполітичній частині студентства по-дорослому подивитися на світ. Подивитися, щоб збагнути політичний уклад тієї європейської спільноти, до якої їм так хочеться інтегруватися.

Марта Онуфрів, журналіст Канада, Торонто, член УГС, координатор Північноамериканської групи підтримки Комітету "Україна без Кучми", активний учасник Помаранчевої революції, член Канадської групи сприяння демократії в Україні, довголітній правозахисник, для УП