От евроинтеграции до росориентации

"Чудна річ: Україна вийшла зі складу Росії, а вона ще впертіше сидить у складі України й навіть підказує їй вектори поведінки!" – цей напрочуд влучний афоризм Ростислава Доценка, відомого українського перекладача, колишнього дисидента, якнайкраще характеризує реалії українського сьогодення.

"Від євроінтеграції до росорієнтації – такий розмах українського політмаятника". Це знову ж таки Ростислав Доценко.

Краще не скажеш…

"Ми почули загрозу Євросоюзу стосовно України аж до сприяння проведенню масових акцій протесту. Це і є тиск і шантаж", – стурбовано заявив Владімір Путін.

Російський президент попередив, що у разі підписання угоди про асоціацію між ЄС та Україною, РФ вживатиме заходів. Бо це, мовляв, питання не політичне, а прагматичне й економічне. Одне слово, дав зрозуміти, що дружба дружбою, а тютюнець…

Тим часом Україна вже давно могла б висунути претензії до Росії у зв’язку з порушенням статей "Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією",ратифікованого законом N 13/98-ВР від 14 січня 1998 року.

Немає потреби детально коментувати документ, але на деякі його фрагменти варто звернути увагу, щоб зайвий раз переконатися у слушності крилатого вислову "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка: угоди з Росією не вартують паперу, на якому вони підписуються.

І справді. У преамбулі цього важливого договору мовиться: "Україна і Російська Федерація, далі "Високі Договірні Сторони", … сповнені рішучості забезпечити необоротність і поступальність демократичних процесів в обох державах…".

Про "необоротність і поступальність демократичних процесів", особливо в нинішній Російській Федерації, написано чимало. Щоправда впереваж із сумом, великим розчаруванням і цілком обґрунтованим занепокоєнням.

Бо в Росії за роки, що минули від часу підписання "Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією", утвердився неототалітарний режим.

Тамтешня державна модель – "російська національна у чекістському виконанні".

Так стверджує відомий російський історик і публіцист Дмітрій Шушарін.

Стаття 3: "Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод…".

Є питання? Чи краще помовчати? Десять років тому Верховна Рада ухвалила звернення до Ради Федерації та Державної Думи Федеральних Зборів РФ з приводу подій у Керченській протоці:

"…За умови такого розвитку подій Верховна Рада буде змушена звернутися до відповідних міжнародних організацій, а також до парламентів ядерних держав, які у зв’язку з приєднанням України в 1994 році до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї надали Україні відповідні гарантії безпеки".

Навіть Леонід Кучма, тодішній президент України, був змушений визнати: "Не можу не розцінити ці дії як недоброзичливі щодо України. Гарний сусід так не робить".

На думку вже цитованого Дмітрія Шушаріна, російська сторона постійно рекомендуватиме українському соціуму стати закритим суспільством в разі відмови від євроінтеграції.

"І рекомендації ці (з боку Росії – прим. автора) ставатимуть дедалі наполегливішими, а політичні прийоми проти української інакшості дедалі брутальнішими. І вони будуть вже не лише пропагандистськими і не лише економічними".

Стаття 8: "Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки…".

Чи не тому так аврально реформуються (читай: скорочуються) Збройні Сили України?...

Стаття 12: "Високі Договірні Сторони сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, підготовки педагогічних кадрів для викладання на цих мовах у освітніх закладах і надаватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку…".

Очі зволожуються від розчулення!

Стаття 13: "Високі Договірні Сторони розвивають рівноправне і взаємовигідне співробітництво в економіці, утримуються від дій, які можуть завдати економічної шкоди одна одній…".

Про економічні санкції проти України збоку Росії не писав хіба що лінивий. Як Росія перехоплює контракти на поставки військової техніки, туркменського газу, веде перемовини з організацією Азійсько-Тихоокеанського співробітництва зі створення зони вільної торгівлі…

Стаття 24: "Сторони спільно розроблюють і реалізують взаємовигідні програми розвитку матеріально-технічної бази телебачення та радіо, в тому числі, супутникового мовлення, забезпечують на паритетній основі організацію теле- і радіопередач, в Україні – російською мовою, в Росії – українською мовою".

Як мовиться, без коментарів.

А ще є "Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї" підписаний у Будапешті 5 грудня 1994 року Кучмою за Україну, Єльциним за РФ, Мейджором за Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Клінтоном за США і в якому чітко зазначено:

"Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно Заключного акта НБСЄ (995_055) утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги".

Чи Росія утримувалась від економічного тиску стосовно України? Питання навіть не риторичне. Подібне вже існувало – на іншому витку діалектичної спіралі: "Петро I прорубав вікно в Європу для Росії, але й зашрубував двері в Європу для України", –Ростислав Доценко.

І ось тепер Владімір Путін заявляє, що російська сторона готова брати участь у тристоронніх переговорах Росія-Україна-ЄС, однак переговори мають відбутися ще до встановлення асоційованих відносин Києва і Євросоюзу.

Це може означати лишень одне: Росія не розглядає Україну як суб’єкт рівноправних міжнародних відносин.

Противникам підписання Угоди про асоціацію з ЄС, зокрема радникам президента України, високим достойникам у Кабміні, українським політикам і політологам, можна лише порадити ретельніше й уважніше "ізучать матчасть" – уже підписані колись/раніше міждержавні угоди, договори й меморандум з Російською Федерацією.

Час уже, врешті-решт, навчитись думати і діяти стратегічно. Не так як це роблять чухраїнці.

Саме їм притаманні "цілих аж п’ять глибоко національних рис", стверджував геніальний Остап Вишня: "Якби ж знаття? Забув. Спізнивсь. Якось-то воно буде! Я так і знав".

P.S.

21 листопада Православна церква відзначала свято Собору Архистратига Михаїла, який вважається одним із покровителей України. На жаль, саме "на Михайла" європейський вектор руху України різко змінив свій напрямок.

Для Української держави різко зросла ймовірність опинитися в "Мутному союзі". Виразно замаячіла перспектива появи нового договору з Російською Федерацією. Ніколай Азаров пояснив: "С нашимі інтєрєсамі далжни счітатся".

Хто? Росія? "У "Газпрому" і у НАК України контракт, по-моєму, до 2019 року підписано, і ми не обговорювали можливість перегляду самого контракту", – повідомив російський президент 26 листопада під час перебування в Італії.

Кількома днями раніше я отримав листа від приятеля-бізнесмена. Ось лише кілька рядків: "Повернувся з Москви з тяжким серцем: куди нас втягують? Неймовірна маса бабла, що там крутиться – майже за Айнштайном – викривляє простір, і життя людей, що заробляють собі на життя власною працею, стає, через жахливі цінові диспропорції, просто нестерпним".

Після заяви Віктора Януковича, що він поїде до Вільнюса, однак Угоду про асоційоване членство з ЄС не підписуватиме, пригадалась заява екзальтованої учасниці мітингу в Криму: "Ми самі сєбє можем єврасаюз… Ми будєм в Амєрікє туалєти чістіть єслі вступім в Євросоюз!".

Зрозуміло? Так отож.

Олег Романчук, публіцист, для УП