Дважды в одну реку не войдешь? Памфлет для разочарованных оранжевой революцией

В українського народу є велике серце. Воно настільки велике, що виходить за межі власної домівки і охоплює політичну арену нашої держави.

І вміє це серце однаково сильно любити й ненавидіти. Політиків.

І якщо б Ви спитали когось, чому ви за Юлю, а не Вітю чи навпаки, то почуєте щось на зразок: "Тому що гарна", "Тому що послідовний", "Тому що надійний і стабільний".

У країнах із більш розвиненою політичною культурою з такими аргументами скоріше йдуть до ЗАГСУ, ніж на вибори.

Там іде боротьба ідей, а не боротьба особистостей красивих над послідовними. І партії не розвалюються, якщо їхні лідери змінюються. Бо кожна партія має потужну ідеологічну основу. Бо ці ідеї йдуть від певних верств народу, а політики намагаються, або обіцяють їх тільки втілити в життя.

У політиці треба думати, а не керуватися емоціями. І якщо в Україні після Помаранчевого майдану 2004 року багато хто розчарувався, то вони повинні запитати себе: а чому вони там стояли?

Не зачарувалися вони, часом, своїми лідерами, як особистостями? Бо якщо так, то вони пройшли всі психологічні етапи закоханості.

А закоханість – то таке небезпечне хвилеподібне почуття, що швидко з’являється й зникає. Спочатку море оптимізму, рожевих окулярів і бурхливої радості. А потім очі відкриваються й – вуаля! Розчарування. І воно тим більше, чим більші очікування. Двічі в одну річку ці люди не ввійдуть!

Ті, хто боровся на Помаранчевому майдані за європейську Україну й проти "совка", ті продовжать свою боротьбу й на Євромайдані.

А також ті, хто не стояв там, але все робив для того, щоб нашій країні бути в Європейській співдружності. І це люди із Заходу та Сходу. Незалежно від кольору прапорів. Незалежно від партійної приналежності.

Бо мова йде зараз ні про Юлю, ні про Вітю. Мова йде про кожного, мова йде про ідею "Україна – ЄС".

І саме боротьбою за цю ідею, а не викриками за того чи іншого політика ми тепер, на цьому Євромайдані показали, що ми теж можемо бути політично свідомим європейським народом.

Тетяна Данилюк, спеціально для УП