"Лютым ураганом" по геноциду

Святкувати, а не плакати. Думати про перемоги, а не поразки. Витрачати гроші на паради і салюти, а не на увіковічення національної пам’яті.

Така гуманітарна політика сучасної української влади. Мовляв, запрограмувавши себе на перемоги, визначатимемо майбутній хід історії. А відоме "без минулого немає майбутнього" – сприймається ними швидше як архаїзм часів Ющенка, а не історична аксіома. 

"В нас з'явилася національна риса — на щастя, у деяких, далеко не у всіх — ми постійно шукаємо привід засмутитись. То Голодомор... Треба, значить, плескати себе вухами по щоках, носити свічки, ставити за сотні мільйонів доларів пам'ятники цій події", – переконаний нардеп-регіонал Микола Левченко.

"Цей факт (голодомор – Авт.) не треба ані політизувати, ані драматизувати", – каже регіонал Ярослав Сухий.

Натомість сучасній українській владі ближча і зрозуміліша радянська традиція влаштовувати помпезні святкування за принципом "Хліба та видовищ!" – відомий прийом виховання керованого суспільства в тоталітарних країнах.

За тиждень до роковин голодомору в Тернополі обласна державна адміністрація під прапорами Партії регіонів влаштувала свято до дня сільського господарства, на  якому в прямому розумінні кидалася хлібом. Зі сцени на головній площі міста  організатори акції роздали цілі батони, а щоб пришвидшити процедуру – хліб просто кидали у натовп. Виглядало доволі цинічно – не лише тому, що кидали, як свиням у корито, а  напередодні річниці страшного голоду з хліба просто глумилися. 

У святі особисто взяв участь головний організатор, тамтешній "губернатор" Валентин Хоптян, який на камери влаштував огляд і пробу урожаю, звезеного на площу  аграріями з районів. Потім в центральному театрі відбувся  святковий концерт – подарунок фермерам від Хоптяна.

23 листопада обласна адміністрація жодних заходів в театрі не організовувала. Хоптян навіть не прийшов на  мітинг-реквієм та запалення свічок на Театральному майдані. Відправив замість себе гуманітарного заступника.

У столиці за два тижні до 80-х роковин голодомору гучно відсвяткували 70–річчя визволення Києва від "німецько–фашистських" загарбників. І парад, і масштабна реконструкція форсування Дніпра, і концерт зірок української естради, і салют. Святкування вийшли далеко за межі Києва, оскільки національний теканал транслював заходи на всю Україну.

Молитися, вшановувати, згадувати, але не святкувати – такі були заклики окремого прошарку громадськості. Адже "визволення" далося сотнями тисяч смертей – щоб виконати амбіцію Сталіна звільнити столицю саме до річниці Жовтневої революції.

"Народ не може мати лише поразки і лише жертви. Народу треба давати перемоги. Народ треба переконувати, що він здатен перемагати. Тому все, що стосується перемог, я вважаю, про це треба весь час нагадувати молодим поколінням і це треба святкувати на широку шкалу", – відповіла на це радниця президента з гуманітарних питань Гана Герман.

"Стосовно того, в яких заходах буде брати участь резидент. В 9:15 у Києві президент разом з усіма минулими президентами України і широким представництвом громадських організацій, інтелігенції вшанують жертв голодомору біля меморіалу жертв голодомору в Києві. Також після цього будуть інші заходи. Зокрема, буде і реквієм в опері київській, в якій візьмуть участь усі офіційні особи найвищого рангу", – читаючи з папірця, анонсувала Герман на прес-конференції у Львові заходи за участю президента, які на двох і обмежилися.

Від себе пообіцяла разом з віце-прем’єром Грищенком Костянтин також взяти участь в щорічній традиційній акції "Запали свічку".  Гуманітарний заступник губернатора, радник з гуманітарних питань, гуманітарний віце-прем’єр – зручно тримати таких людей "при дворі", можна завжди поставити галочку в присутності влади на тих чи інших заходах. 

Відзначення 80-тих роковини голодомору в Україні відбулися за стандартним щорічним сценарієм. Врятувала хіба діаспора – у понад сорока країнах організували відповідні заходи.

 Не нова і реакція влади на слово "геноцид", яким визнали голод 32-33 років двадцять три  парламенти світу, включаючи український. Але як в указі Януковича про відзначення 80-х роковин, так і в його зверненні до народу,  слово геноцид відсутнє, замінений художніми  "лихоліттям" та "лютим буревієм".  "Історія має бути відкритою для усіх. І кожен може мати різні погляди та по-різному трактувати чи оцінювати події минулого", – сказав Янукович. 

Сім мільйонів гривень знайшлося на гучного відзначення 70–річчя визволення Києва. Глава КДМА Попов заспокоїв, мовляв, гроші спонсорські.

Ні державних, ні спонсорських коштів не вистачає музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні". З 2011-го року вхід тут платний – 5 гривень. Там пояснюють – дорого обходиться електроенергія, бо  працюють потужні проектор, монітори, лампи.

В 2010-му році адміністрація Меморіалу різко відчула зміну влади в Україні. Просила 6 мільйонів 300 тисяч гривень на музей, Кабін затвердив 2 мільйони 300 тисяч.

Для порівняння – річний бюджет музею–концтабору "Аушвіц–Біркенау" (Освенцім)  в Польщі – 100 мільйонів гривень (40 мільйонів злотих).

."Музей є державною інституцією, він підтримується польским бюджетом, урядом. Щороку ми отримуємо дотації від нашого міністерства культури. Останніми роками наш річний бюджет – 40 мільйонів злотих,  майже половина – дотації від міністерства культури, а решта – кошти, які музей заробив сам, наприклад, пубілкуючи і продаючи книжки", – розповідає речник музею в Освенцімі Бартош Бартижел.

Проте вхід тут принципово безкоштовний. Гроші беруть лише за екскурсійний супровід. "Така поставнова сейму, котра нас до цього зобов’язує. Згідно з нею, місця  пам’яті в колишніх німецьких концтаборах мають бути максимально загальнодоступні, аби у жоден спосіб не утруднювати людям можливість їх відвідувати. Усім залежить, щоб такого типу місця відвідувала  максимальна кількість людей", – додав речник.

В київському меморіалі навпаки переймаються , щоб відвідувачі зайвий раз себе емоційно не травмували.  Так прибрали з експозиції деякі натуралістичні  фото. Мовляв, навіщо лякати людей.

В Аушвіці головними експонатами, що є обов’язкові до показу, є не фото, а справжні артефакти – сотні кілограм волосся тамтешніх в’язнів, протези вбитих, дитячий одяг та іграшки.

Газова камера та крематорій  – кульмінаційна місце в Аушвіці. Хтось виходить звідти з камінним обличчям, хтось з слізьми, але ніхто не оминає, в тому числі і школярі.

В Україні в 2011–му з підручників  історії для п’ятикласників тему голодомору акуратно підчистили. Мовляв, дитячу психіку треба берегти. 

Виховуємо на перемогах і не травмуємо історією. Типові методи радянського виховання та пропаганди. Результати відомі всім. Брак національної свідомості, розділена ментально країна та відсутність єдиної візії майбутнього.   

Мар’яна П’єцух, для УП