![](https://img.pravda.com/images/doc/7/2/7201273-image-6483441--5-_60x60.jpg)
Записки редакторов УНИАН в изгнании - 8
30 жовтня.
Любов Жаловага: Начальство відрядило на Хімволокно фотографа. Місію не оголосили, але, очевидно, важлива, бо Володя Гонтар – профі. І фотоапарат у нього на шиї – за кілька тисяч доларів. Думаю, готуються до суду, хочуть показати, що робочі місця – в ажурі.
Володя робив на все круглі очі і клацав-клацав… Монітор і клавіатура, стілець і стіл, ламінат і подоба стелі. А це ж те саме, що золотим годинником горіхи бити.
Я згадувала його шедевральні знімки з Верховної Ради, фоторепортаж із Володимирської гірки на 1025-річчя Хрещення Русі.
Ну, одним словом, "оптимізація бізнес-процесів" в агентстві триває.
31 жовтня
Л.Ж.: Гості просто посипалися. Спочатку приїхала завкадрами з цікавим документом – персональним повідомленням від гендиректора, що на наших робочих місцях "шкідливі і небезпечні фактори є відсутніми". Папір ми відмовились підписувати до висновків санепідстанції і пожежних.
Потім приїхали санепідеміологи – чоловік і дві жінки-лаборантки. Лаборанток ведемо у "місця загального користування", дорогою питають нас: "За що вас так?". Воду в пляшку набирають згідно з правилами: кран відкрутили і чекають, поки вода збіжить. А вона з кожною хвилиною смердить все більше.
Горло пляшки стерилізують вогнем, саму пляшку зі смердючою рідиною ховають в гумовий мішок – цілий атракціон.
В обідню пору під’їхала ще й профспілка – Оля Падірякова з УНІАН і Оксана Винничук з офісу НМПУ. Оля на репліку санепідеміолога, що у них завдання, мовляв, перевірити умови праці власне на робочих місцях, а не в приміщенні, в’їдливо спитала: "А редактори що – на робочі місця десантуються? І горщики їм із собою на робочі місця брати?".
Йдучи з роботи, звично намацую в сумці мобільний, щоб присвітити дорогою до прохідної, але відкриваємо двері на вулицю – і очам своїм не віримо: територія Хімволокна освітлена! Ура! "Здесь будет город-сад!".
1 листопада
Л.Ж.: До нас сьогодні знову пригнали фотографа з УНІАН Володю Гонтара. Чи не так сфотографував чи не те? Обійшов із фотоапаратом сходи, коридор, навіть туалет клацнув.
![]() |
Вхід до приміщення він теж, казав, сфотографував...
![]() |
Потім повз ці "красоти" пройшли гендиректор, юрист і завкадрами. Склали акт про нашу відмову підписатися під повідомленням про нешкідливі умови праці. Заодно "мило" поспілкувалися.
Якраз транслювався випуск новин і я показала Осадчому, чим записую з ефіру – диктофоном з власного мобільного. Мовляв, добре було б нас засобами виробництва забезпечити, тим більше, що це й у колективній трудовій угоді записано.
Він відповів, що це нормальна ситуація, коли на роботі – зі своїм. От, каже, я по своєму мобільному цілий день виробничі питання вирішую, а амортизації ніхто не платить…
Мені відразу стало його невимовно шкода. А він ще, бідака, продовжував: "То ви напишіть в "Українську правду", щоб мені на роботі видали мобільний". Я пообіцяла. Так ото ж виконую обіцянку і звертаюся до його безпосереднього начальника Ткаченка: згляньтеся над чоловіком! Думаю, зглянеться.
Цей щоденник наш "в екзилі" – річ взагалі-то ефективна. От лампочки ж вкрутили у вуличних ліхтарях на Хімволокні! Так що й Осадчому скоро щастя буде.
13 листопада
Л.Ж.: Інтернет підірвало повідомлення про звільнення з Forbes Україна 13 журналістів. Про це вже багато написано. Вони прийшли на роботу – а вхід в "адмінку" заблокований. Впізнаю почерк. Точно так вчинили з нами 28 серпня .
А тепер знайдіть відмінності… Коментарі менеджменту Forbes Україна: спочатку був наїзд – "піаряться" (більшої дурості й придумати важко), а потім, що їм шкода втрачати таких хороших журналістів.
Коментарі менеджменту УНІАН після цензурного скандалу: не можуть, мовляв, редактори відрізнити об’єктивного від суб’єктивного (читай, дурники такі), а коли відправляли на Хімволокно – то ми вже були співробітниками, яким довіряють, а відтак доручають "розвиток одного з ключових бізнес-юнітів компанії".
Таке враження, що керувати "зачищеними" медіа ставлять людей з одного інкубатора, який до того ж належить відомій сім’ї. Але Господь з ними. Мене хвилює інше: запроваджують цензуру у ЗМІ – журналісти пишуть заяви і гордо йдуть, говорячи тим самим: робіть тут що хочете, але вже без нас.
А нових "керманичів" це влаштовує – вони знайдуть, ким закрити вакансії. Прийдуть менш професійні? – Плювати. Тиражі впадуть? – Не та задача. І, виходить, що журналісти заявами про звільнення просто позбавляють їх зайвого "головняка".
А у Росії (!) не так давно деякі ЗМІ вийшли взагалі без фото, з чорними плашками, на знак протесту проти арешту фотографа Дениса Синякова.
14 листопада
Л.Ж.: Вийшла з лікарняного. Заходжу – і чую запах хлорки. Коридори помиті, павутиння з вікон зметене. В туалеті – новий умивальник, фільтр на воду стоїть. І це не сон! Хай живе санепідстанція! (Хай мені пробачать підприємці всіх мастей).
Таня каже: "Сфотографуйте цей умивальник, бо, боюсь, що за вихідні його вкрадуть" J.
Сусіди-орендарі всі дякують. "Квіти у воду шкода було ставити, бо вкривалась бензиновими плямами, а тепер і посуд можна помити, і руки". Ну от і славно.
Правда, є одне "але". Всі ці "покращення" обійшлися в якусь копійчину орендодавцю і дуже вже він на нас за те розсердився. А я собі думаю, це ж який талант треба мати начальству в немилість потрапляти – спочатку своєму, а тепер вже й чужому.
А сьогодні приходила позапланова пожежна інспекція. Молодий симпатичний капітан фотографував на телефон всі тутешні "безобразія". Так що "любити" нас тут будуть все більше.
15 листопада
Л.Ж.: Тільки нас двох (!) – мене і Таню Майданович вахтери на прохідній записують на окремий аркушик, коли ми вранці приходимо на роботу. Мало нам "рецепції" у вигляді персонального охоронця, то ще й керівництво Хімволокна вирішило нас контролювати. Сміх та й годі.
Свідки у судовій справі досі не отримали повісток на засідання 18 листопада. Саша Волинський, який третій місяць вже у відпустці, і ми цим зловживаємо, поцікавився у помічника судді цією обставиною і почув, що засідання перенесуть, бо суддя буде у відрядженні. Отакої…
Чудесну новину прочитала на Телекритиці: "1+1 медіа" почне проводити профорієнтаційні екскурсії "Подорож до телевізійного Задзеркалля" у телецентр медіагрупи для київських школярів 4-9 класів.
Всі екскурсії безкоштовні і проходитимуть двічі на місяць, зареєструватись для участі можна на сайті "1+1 медіа".
Програма профорієнтаційних екскурсій "Подорож до телевізійного Задзеркалля" діє в рамках стратегії корпоративної соціальної відповідальності групи "1+1 медіа".Компанія вирішила започаткувати екскурсії для школярів, щоб допомогти їм зрозуміти як працює телебачення, які функції та обов'язки мають ведучі, оператори, журналісти".
І з’явилася у мене ідея: щоб не дезорієнтувати школярів і бути чесними перед ними, може варто після "телевізійного Задзеркалля" привозити їх в інше задзеркалля – на Хімволокно?
Для балансу. Щоб діти розуміли, чим може обернутися виконання журналістських обов’язків. А про "соціальну відповідальність" розсмішили…
19 листопада
Л.Ж.: Суд перенесли на 29 листопада.
Інтернету не проводять – флешку з "оперативними" новинами забирають раз на 3-4 дні.
20 листопада
Л.Ж.: Нас відправляють на медогляд. Трьох – мене, Майданович і Волинського – зі всього агентства. Якщо в комісії буде психіатр, нам поставлять діагноз: "маніакальний пошук правди". А якщо серйозно, то ми отримали чергові персональні повідомлення від гендиректора, що ми як працівники "певних категорій" маємо пройти медогляд.
22 листопада
Тетяна Майданович: Санітарно-побутові проблеми частково вирішені і відійшли на другий план. Це добре, значить можемо сконцентруватись на головному – готуємось до суду.
І один з найголовніших моментів – ми протестуємо, в першу чергу, проти того, ЧИМ нас змушують займатися тут, проти ХАРАКТЕРУ нашої нинішньої примусової роботи, проти того, що ЖУРНАЛІСТАМ власне керівництво перешкоджає займатися журналістською діяльністю.
В яких умовах нас змушують це робити – то вже третьорядне, і з цією проблемою, як виявилося, журналісти й журналістські профспілки цілком здатні впоратись.
Л.Ж.: Тепер у нас не шлях на роботу – а біг з перешкодами. В добрих українських традиціях дорогу через сквер вирішили мостити під зиму. Лежать ці купи піску вже добрих тижні три.
![]() |
Заходжу на прохідну Хімволокна з перепусткою в руці і бадьорим голосом чеканю: "Жаловага, УНІАН". Вахтерка повертається до чоловіка, що прошмигує коридором: "Так ми УНІАН записуємо як і раніше?" – "Та нє, вже не треба".
От вам і День Свободи на Хімволокні! А ще у нас на честь свята – вихідний, тільки без відриву від виробництва.
Другий день поспіль немає телесигналу – вчора лише вранці, а сьогодні – цілий день. Охоронець і той переживає: вимикає-вмикає тюнер, натискає всілякі кнопки, і – розводить руками. А дощ собі йде і сміється з цього всього.
Далі будеJ