Зерна гнева

Навряд чи хтось сподівався, що всього через дев'ять років після 2004-го року знову збереться Майдан.

Надто скомпрометованою виявилася ідея Помаранчевої революції, надто багато довелося вихаркувати всім нам у постмайданний період – аж до того, що багато хто по цей бік "барикад" змінив своє ставлення до подій, котрі відбувалися на Майдані й у наших серцях і душах пізньої осені 2004-го.

Однак сталося.

Певно, протистояння 24 листопада 2013-го виявилися великою несподіванкою для Банкової.

Якщо дії парламентської опозиції легко прораховувалися й не становили для чинного режиму особливої загрози, то потужна активність і масштабність акцій за участи позапартійних "людей вулиці" змусила владу застосувати силові дії, щоправда, поки що доволі пасивні.

На вулиці столиці вийшли десятки тисяч людей – зауважте, не проплачених паяців, як дешеві урки-тітушки, а – винятково керованих громадянськими мотивами.

Наразі важко спрогнозувати ймовірний сценарій розвитку подій.

Значною мірою він буде залежати від дій Банкової. Безперечно, будь-яке посилення репресивних заходів із боку влади означатиме небезпечне загострення ситуації, провокування конфліктів, що, не дай, Боже, може призвести до втрати контролю над ситуацією й пролиття крові.

Градус озлобленості й ненависті до влади в суспільстві надзвичайно високий. Свідчення цьому – як врадіївські події, так і аналогічні прецеденти в різних регіонах країни. Цинічний "бєспрєдєл" владних мажорів закономірно посіяв у суспільстві зерна гніву, котрі, до пори набухаючи, раптом нестримно й вибухово сходять, коли настає момент істини.

Таким є універсальний закон історії.

Втім, наші "теперішні" – історії не знають. А відтак – самовпевнені, переконані, що прийшли якщо не назавжди, то надовго.

Ох, як же вони помиляються!

Бо що ця каламутна піна на хвилях часу!

Їхній кінець уже "читається" – якщо не тепер, то незабаром.

Бо пігмеї духу приходять ненадовго – мотивація їхня є надто мізерною, шкурною. Низько літають ці раби стравохода й прямої кишки. Аби нажертися, накрасти, наскладати, і то чим більше мільярдів – от і вся їхня мотивація, їхня спонука.

Ніякої стратегії, ніякого благородства – Господи, слово ж яке старомодне, лохівське! – мислі й діла, ніякої честі. Не кажучи вже про якусь відповідальність перед Богом, який, недолугі, усе бачить, і "фільтрує" – хай буде ваш термін – усі ваші дії, усі ваші слова, усі ваші помисли...

Чи можуть вплинути багатотисячні протести на рішення господаря Банкової, котрий, закрившись від світу в Межигір'ї, у неділю не подавав голосу?

Адже формально ще не все втрачено. І, якщо до 28 листопада він подасть позитивний знак у бік Брюсселя, тоді Вільнюс може змінити ситуацію на геополітичній шахівниці Європи.

Нам не дано цього поки що знати.

…А що, коли має місце комбінація, ретельно прорахована політтехнологами з Банкової, узгоджена з кількома основними гравцями й розіграна перед усім світом, сенс якої – підігріти ситуацію до найвищого градуса кипіння, щоб потім, буквально в останній момент, вийти з неї з кількома стовідсотковими бонусами?

Тобто. Буквально в останній момент Янукович таки дає добро на підписання угоди про асоціацію з ЄС. Натомість отримує:

а) виторгувані в Брюсселя в останні години мільярдні дивіденди;

б) фактичне роззброєння опозиції, а відтак зелене світло на вибори-2015;

в) і Тимошенко в тюрмі.

Щоправда, тут не враховано російський чинник. Проте, здається, на Банковій не сумніваються, що в Кремлі за будь-якої політичної погоди вже давно й перманентно тримають у кишені для Віктора Федоровича здоровенну дулю.

Отже, якщо сюжет найближчих днів буде саме таким – тоді перед ВФЯ доведеться скидати капелюха. Це буде великий блеф, достойний, аби увійти до світових хрестоматій.

Хоча, можливо, ми переоцінюємо інтелектуальні можливості обслуги з Банкової?

Або ж – недооцінюємо масштабів впливу кремлівського сюзерена на тутешнього пахолка...

Михайло Сидоржевський, спеціально для УП