Знак и шанс

На Землі є країни, які за все своє життя не отримали шансу кардинально змінити своє життя – з географічних, релігійних, суспільних причин. Україна вдруге за 9 років і втретє за 22 роки такий шанс отримує.

Майже два роки тому Віктор Янукович скасував День Свободи – 22 листопада, день початку Оранжевої революції, масових акцій мирного протесту, через які Янукович так і не став президентом у 2004-му. Чинний президент  викреслив 22 листопада зі списку  святкових дат 29 грудня 2011 року, в той же день, коли засуджена екс-прем’єр і одна з лідерок майдану була раптово переміщена з Лук’янівського СІЗО в Качанівську колонію в Харкові.

Про символізм цих двох рішень трохи поговорили в журналістсько-політичних колах і на тому все стихло – 22 листопада на той час вже було не святом, а днем згадок про втрачені можливості: мільйони людей, які свого часу стояли на Оранжевому майдані, відчували себе обманутими президентом Ющенком.

Не знаю, чи підгадував Янукович і Ко дату відмови від підписання угоди про Ассоціацію з ЄС під 22 листопада, навряд чи. 

А от керівництво ЄС, призначаючи дату самміту в Вільнюсі, точно про це не думало. Так чи інакше – українці вдруге опинилися перед вибором, в акурат перед річницею Оранжевої революції. І при цьому у них знову вкрали вибір.

Іронія долі полягає в тому, що вкрали європейський вибір, який влада останні місяці активно подавала як вибір саме українських громадян, в тому числі посилаючись на реальні соціологічні дослідження.  

Тобто влада вкрала те, що сама ж активно рекламувала. І при цьому вона реально розраховує, що українці це стерплять, як стерпіли обрізання Конституції, вибудову судової влади під одну особу, вкрадені перемоги в 5 округах і купу інших нематеріальних, на перший погляд, крадіжок.

Історії захотілося послати українцям ще один знак. В ті ж години, що й 9 років тому, на Майдані Незалежності стали збиратися люди. На відміну від 2004-го, в тих, хто зібрався сьогодні, не було заготовлених наметів, планів, фінансів і активістів, що з’їхалися з регіонів (в 2004-му такі були).

Ще сьогодні, схоже, немає ілюзій, що перемога можлива раз і назавжди. Але є розуміння, що залишитися один на один з Росією – це крадіжка майбутнього у наших дітей.

Що таке Митний союз – ми можемо чудово побачити на прикладі Білорусі.

Що таке ділити по-братськи і дотримуватися домовленостей – знаємо по Харківським угодам.

Ми тільки не знаємо, якою сірчаною кислотою залило очі Віктору Януковичу, що він перестав це бачити. Адже почуття самозбереження завжди було його сильною стороною.

Можливо це почуття приспане зараз обіцянками якихось космічних мільярдів або ж затьмарене страхом перед можливою прес-конференцією Тимошенко після виїзду в Берлін. Так давайте повернемо чинному президенту його почуття самозбереження.

Він звичайно добре підготувався. Міліції закупили нову форму і спецзасоби, трохи підняли зарплату і наче краще стали годувати. Але рішучість міліції до агресивних дій проти масової акції має одну межу – це кількість людей.

Якщо нас буде сто тисяч, нові балончики і кийки не допоможуть. Якщо на Банкову не можна буде під’їхати, як в 2004-му – не допоможуть автобуси з Беркутом.

Якщо Кабмін буде оточений такими ж веселими доброзичливими людьми  -пам’ятаєте, як ми підгодовували Біло-синій майдан тоді? Які в них були очі – вони приїхали на чужу територію, а їх не б’ють? – вони здуються. Але нас повинно бути дуже багато.

До "просто багато" вони готові.

Якщо мова йтиме про сотні тисяч на українських вулицях, у Віктора Януковича не буде іншого виходу як повернутися на обіцяний шлях Євроасоціації. Його почуття самозбереження підкаже, що в такій осаді дожити до виборів 2015-го року, напевне, можна, але перемогти – ніяк.

Про переваги Митного союзу можна побрехати пару місяців, але грати на цій балалайці цілий рік – нереально. Розповідати виборцям буде нічого.

Шанси на переобрання скочуються до нуля, бо найефективніша риторика відійде опозиції, а надій показати вдалі економічні досягнення немає. Їх ніде взяти в нинішній ситуації.

Тому дуже хочеться попросити опозицію – не повторюйте дурниць минулої ночі, не кажіть в своїх виступах, що Янукович асоціацію точно не підпише.

Єдине, заради чого варто зараз виходити на вулиці – це щоб змусити його підписати договір про асоціацію з ЄС на самміті у Вільнюсі. Це все ще можливо.

І можливо не через кулуарне чиєсь рішення, а через позицію громадян. Тих, хто ще відчуває гідність. Тих, хто розуміє, що попри всі кризи і проблеми, в ЄС вищий рівень життя, освіти, медицини і все це тримається не на нафті чи бажанні однієї людини, а саме на цінностях. 

Я переконана, що тих, хто знає це і розуміє, значно більше, ніж необхідні сто тисяч людей. Ми не хочемо в минуле.  Ми  там вже були.

Іванна Коберник, журналіст