Не могу и не имею профессионального права молчать

Теперішня інформаційна топ-новина від президента України щодо можливості "звільнення" Юлії Тимошенко від подальшого перебування в Качанівській колонії заполонила ефір і шпальта майже всіх видань...

В ефірі одного з телевізійних каналів нардеп від ПР, юрист за освітою та ще й колишній народний суддя, переконував учасників дискусії та, відповідно, глядачів у необхідності розв'язувати цю вкрай складну проблему лише в правовий або політико-правовий спосіб, тлумачачи при цьому "президентську новину"…

Цікаво, але чомусь йому, цьому нардепу, не знайшлося опонента із числа юристів. У нас на ТБ і радіо частіше в якості експертів із правових питань і відповідно опонентів нардепам-юристам виступають... політологи й політтехнологи.

Як юрист-науковець і адвокат із майже 40-річним досвідом професійної діяльності, не маю морального й професійного права не відреагувати на це "політико-правове ток-шоу" із проблемою звільнення Тимошенко, яку поважаю лише за нежіночу мужність і харизму, а не як політика чи можновладця.

Не сприймав і не сприймаю в якості правосудного й справедливого, постановленого на основі конституційного принципу "верховенства права" вироку, за яким вона відбуває покарання, так само як і відсутність реального правового обґрунтування в інших кримінальних провадженнях, де вона має процесуальний статус підозрюваної особи. Але це окрема розмова.

Тепер і зараз – про можливість помилування президентом України громадянки Юлії Володимирівни Тимошенко.

Для того щоб мої аргументи, як правника, мали рацію, наводжу текст "Положення про порядок здійснення помилування", затвердженого відповідним указом президента Віктора Януковича №902/2010 "Про Положення про порядок здійснення помилування" від 16 вересня 2010 року.

Думаю, що цей указ, який набув чинності в день підписання, і додаток до нього далеко не всі читали. Зацитую три пункти:

"ПОЛОЖЕННЯ про порядок здійснення помилування

4. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляді справи в касаційному порядку – після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

5. Особа, яку раніше було неодноразово (два й більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

6. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення".

По-перше.

Юридична техніка наших нормативно-правових актів будь-якого рівня часто-густо не витримує професійної критики. Адже ці акти в кінцевому варіанті написані так, як дозволяє рівень професійної підготовки працівників апарата відповідного органа, або ж "як це треба" тому, хто подає на підпис акт, або ж тому, хто безпосередньо підписує такий акт.

По-друге.

Аналіз вище викладеного Положення свідчить, що в четвертому пункті, де визначаються загальні положення щодо підстав для подання клопотання про помилування, строк відбуття покарання на момент подання клопотання – 20 років – враховується лишедля особи, яку було засуджено додовічногопозбавлення волі.

Усі: інші засуджені особи можуть подавати клопотання в будь-який час після набрання законної сили вироку суду або після рішення касаційної судової інстанції.

У шостому пункті, щодо строків відбуття покарання – половини від призначеного – на момент подання клопотання йдеться лише в контексті умов для ухвалення позитивного рішення президента на принципах гуманізму щодо помилування особи. Тобто в президента й у цьому випадку є право на помилування!

По-третє.

Цікавим є зміст п'ятого пункту, де йдеться про помилування фактично будь-якої особи, що відбуває покарання, крім довічного позбавлення волі, за будь-які злочини, але "…лише у виняткових випадках".

Цікаво те, що перелік таких випадків не визначено. Тобто це оціночна категорія, зміст якої встановлює або Комісія з помилування при президенті – до речі, простою більшістю присутніх на засіданні, – або ж сам глава держави, можливо, при цьому враховуючи думки тих осіб, хто може запросто поспілкуватися з ним у будь-який час і будь-де.

Таким чином, єдиною перешкодою для помилування Тимошенко президентом України є необхідність подання клопотання особисто засудженою. Будь-які інші перешкоди, на моє глибоке професійне переконання, – відсутні!

Однак у випадку з Юрієм Луценком це положення вже було порушено.

Що в цьому випадку мав би зробити президент у якості політика національного масштабу та євроінтегратора за покликанням? До того ж, сповідуючи принципи християнської моралі та гуманізму та враховуючи позицію не тільки країн ЄС, а й особисто Володимира Путіна, який свого часу висловлював нерозуміння того, за що засудили його колишню візаві.

А от що:

Видати указ про внесення змін до затвердженого ним же Положення про порядок здійснення помилування, якими передбачити надання права подавати клопотання не лише засудженій особі, а й будь-кому, а також тих осіб і установ, чия думка враховується при розгляді питання на засіданні Комісії з помилування при президенті.

У такому випадку зміни би стосувалися всіх, без винятку, засуджених осіб, і водночас це не означає, що всіх, хто подав клопотання, було б помилувано президентом.

Пан Янукович обрав інший шлях: переклав звільнення Тимошенко на політичні сили у ВР та на суд.

І це буде називатися компромісом.

Насправді це черговий раунд політичних торгів за "місце під сонцем", де в якості лотів – вибори всіх рівнів, посади, бізнес, бюджет, гарантії невтручання в щось дуже особисте, продовження строків перебування на якихось посадах, політичні дивіденди тощо... При цьому, ці торги ведуться у всіх напрямках внутрішньої й зовнішньої політики держави.

Лише набор "лотів" змінюється в залежності від партнера по переговорах...

Можна тільки уявити, яких "компромісів" будуть досягати нардепи при ухваленні цього специфічного й спеціального закону, скільки часу знадобиться, щоб його ухвалити.

І навіть, якщо цю процедуру пройдуть дуже швидко й закон буде опубліковано – далі вступають у розбори наші "найсправедливіші суди", які, керуючись принципами "законності й доцільності", не ухвалять рішення про дозвіл на лікування Тимошенко за кордоном.

І тоді глава держави знову заявить: ми живемо в правовій державі, і я не маю важелів впливу на "незалежну" гілку державної влади – суд.

Ось вам, читачі, і буде поставлено жирну крапку в цій справі.

У всій справі Юлії Тимошенко мене найбільше турбує й хвилює факт того, що жодне професійне правниче об'єднання України – адвокатське, прокурорське, суддівське, наукове – не висловило своєї об'єктивної експертної думки із цього питання та й із багатьох інших суспільно значущих питань.

Чого їм не вистачає: знань і досвіду? Чи людяності, мужності й політичної незаангажованості?

А може й першого, і другого?!..

Володимир Сущенко, спеціально для УП