Записки редакторов УНИАН в изгнании - 4

День одинадцятий, 12 вересня

Тетяна Майданович: Моніторимо... Уранці автоматично хапаюсь за авторучку при слові "опозиція" в телесюжеті. Та подальші слова диктора викликають сміх – йдеться про опозицію в... Камбоджі.

Взагалі-то я якось не вкладаюсь у "стьобний" стиль нашого щоденника "із заслання"... І чим далі – тим більше. Те, що відбувається зараз, і не лише з нами – це вже не хіханьки-хаханьки. І приколами тут не зарадиш.

Жарт, як спосіб інтелігентно натякнути співрозмовнику на некоректність його поведінки чи вчинків – зі сподіванням, що той почує, дослухається й зробить відповідні висновки, – тут не спрацьовує.

Більше того, зараз журналістам дуже чітко дають зрозуміти, що жарти взагалі закінчилися. Це я зараз і про ситуацію в УНІАН, і про ситуацію загалом з українською журналістикою. І там, і там вона – критична.

Відомі й впливові колеги говорять про цілеспрямовану кампанію з дискредитації української журналістики як такої, з інфантилізації – щоб не сказати "дебілізації" – вітчизняних ЗМІ. Про те, що цензура розповсюджується й набуває все більш витончених форм.

Подивіться, яке дискредитаційне шоу ведеться зараз проти "Української правди".

Послухайте, як переймаються долею професії Андрій Куликов, Олександр Михельсон, Юрій Луканов. У "Тижні" – стаття "Операція "дискредитація".

В Україні розпочалася кампанія проти незалежних ЗМІ".

Любов Жаловага: "Використали б краще свій професійний талант для дійсно важливої справи!" – пише під нашим щоденником в УП VPZ.

Шановний VPZ! Річ у тім, що ми опинилися на "Київхімволокні" саме через цю "дійсно важливу справу"... Бо важливішого від свободи слова в журналістиці нічого немає, без неї просто немає цієї професії. Ми якраз намагаємося її захистити – і для себе, і для вас.

Можливостей у нас, на жаль, небагато. Публічний спротив цензурі й розправі – одна з них.

Т.М.: Певно, пропонуватиму начальству кардинально оновити той перелік ключових слів, за якими "полює" новостворений відділ.

"Ключовими" для нас визначили персоналії чи установи з політичного життя країни.

Та от біда – у телевізорі про них згадують усе менше й менше.

Замість країни, у якій вирує політичне життя, "ящик" показує країну, де "вирують" кримінал і катастрофи. Обвалюються будинки, провалюються дороги; стаються аварії на водогонах, заводах, шахтах – але картинка, як правило, показує лише постраждалих людей, але не відповідальних за все це чиновників.

Ще один блок повідомлень – ДТП ненавмисні, ДТП "мажорські", ДТП "п'яні", окремо – ДТП за участі працівників органів та відомств різного штибу; зґвалтування звичайні, зґвалтування "групові", зґвалтування "звірячі"; убивства, жорстокі вбивства, убивства з помсти, на замовлення – сімейно-побутові чи з економічної мети, хуліганські бійки чи бійки з нахабними забудовниками скверів та парків, бізнесові розборки, рейдерство; і на додачу – найбільш віртуозні приклади дрібної злочинності: крадіжки, шахрайство.

Увесь цей пласт "м'яса" наприкінці випуску обов'язково глазурується солоденькою патокою із присмаком кориці – щось прикольне з музично-культурної тусовки, щось на кшталт "нове плаття короля" про різних наче-VIPів та їх родичів. Ну й, зрештою – супер-новини з розряду "хто з ким кого" побив-покохав-покинув.

Оскільки "кримінально-катастрофічне життя країни" практично витіснило з новинних випусків політичне життя, то за кількістю згадувань у телесюжетах, "ключовими" для нас тепер повинні стати зовсім інші слова.

Звертаю увагу уніанівського керівництва на такі зміни в об'єктивній реальності...

Л.Ж.: Результати якого не є моніторингу день за днем збираємо на робочих столах у комп'ютерах – вже одинадцять папок, за кількістю днів. Тільки діла до них нікому немає – вони просто нікому не потрібні.

День дванадцятий, 13 вересня

Л. Ж.: "П'ятниця, тринадцяте", – оголошує зі сміхом двірничка Валя, щойно я виходжу вранці з будинку. До речі, Валя – рідкісне джерело оптимізму! Приїхала до столиці з Одеської області – бо "там роботи немає, а як яка трапляється, то копійки платять". Ніби тут вона статки заробить... Але безплатний дах над головою тут дали – кімната на три ліжка...

Вступаю в розмову: "Та у вас уже, схоже, кожен день аж до весни – п'ятниця, тринадцяте". – "Та як листя метеш, то хоч знаєш, що опаде все – та й годі... А як сніг такий буде, як минулоріч, – то доведеться розраховуватись, бо не витримаю..." – відповідає. Так що не один Попов про безсніжну зиму молиться...

Після розмови із двірничкою навіть подумки не дозволяю собі "скиглити", збираю себе до купи й біжу на свою так звану "роботу".

Медіа-профспілка звернулася до Держінспекції з охорони праці з проханням провести перевірку в приміщеннях ТОВ УНІАН на предмет дотримання умов праці на підприємстві. Лист НМПУ зареєстровано в Інспекції праці за №КО-2595/26. От і побачимо, як відомство Королевської турбується про трудящих.

Т. М.: Йду у відпустку й на три тижні випадаю із цього "репортажу із зашморгом на шиї".

День тринадцятий, 16 вересня

Л. Ж.: Ха-ха-ха! Коли я лишилась у відділі одна, Осадчому нарешті знадобилися результати моніторингу. Ну що ж, "их есть у меня".

Посередником у нас уніанівський завгосп. Сказав, що приїжджатиме водій і забиратиме флешку. Оскільки флешки сьогодні в них не знайшлося, відклали на завтра. Абсурд ще й у тому, що сам Осадчий іде у відпустку. А, може, це він собі готує чтиво на іспанський пляж? Сказано ж було, що наша нова робота – задля оперативного й повного інформування керівництва. З оперативністю, правда, халепа...

Флешку водій здаватиме в приймальню. Одним словом, "оптимізація"...

Дзвонила Валя Романенко, ділилася враженнями зі Львівського книжкового форуму – вона й відпустку саме заради нього брала. Каже, зустрілась з Андруховичем, а той відразу: "Ну, як там Хімволокно?"

День чотирнадцятий, 17 вересня

Л. Ж.: Із Хрещатика таки приїхав водій із флешкою. Скачала все як годиться й віддала – за кілька хвилин дзвонить той із прохідної "Хімволокна", що не випускають машину. Чим маю зарадити – не знаю... Анекдот якийсь.

Вступаю в телефонні переговори з вахтеркою. Вислухала тираду про недолугість нашого начальства. Виявляється, з охороною треба було ще якийсь папірець підписати, і потім за додаткових 5 гривень щомісяця шастайте собі машинами, скільки хочете...

Одним словом, випустила вона ту машину, але на "чорній" дошці написала "УНІАН" і пригрозила "служебкою".

За цей останній рік, коли УНІАН трясли скандали, не один раз було боляче. І за "УНІАН-ведмедів" – так глузували з агентства в соцмережах. І за бойкот, оголошений поважними виданнями. І боляче було, коли з агентства йшли професіонали...

Але цей напис крейдою на паркані Хімволокна... Мені він був, ну... як цвях у серце. Але водночас я подумала, що це й вирок тим, хто загнав нас сюди.

Р.S. Зі стрічки новин:

У понеділок, 23 вересня Незалежна медіа-профспілка заявила, що керівництво "УНІАН" намагається звільнити "неугодного" йому брюссельського кореспондента Сергія Воропаєва "за прогули".