Записки редакторов УНИАН в экзиле - 3
День шостий, 5 вересня 2013
Любов Жаловага: Тут, на Київхімволокні, якісь сюрреалістичні краєвиди. Таке враження, що тут кінець світу вже відбувся.
Вибиті вікна, уламки бетону, "трава по пояс..." |
Трапляються артефакти.
Тут діють інші, ніж за парканом, закони.
"Де ви ще таке побачите?" – чую з-за плечей. Двоє чоловіків у спецодязі сповільнюють хід, зацікавившись "папарацці".
"Тут ще й не таке можна побачити", – приречено якось промовляє один із них.
Я виявляю свою обізнаність – і у відповідь чую: "А-а, то ви з тих журналістів... То ми вам дозволили антену поставити, а ви нас тепер брудом поливаєте..." – це він, мабуть, про фото їхніх туалетів.
Інший не погоджується – навпаки, каже, вони нас рекламують.
Вже "розсекречена", розпитую їх: "А ви від орендодавця?" – "Та нє... ми ото ще від комбінату, але живемо тепер по суті від самої оренди".
Звідусіль – якийсь грюкіт. Там кують, там щось вантажать, там гудуть якісь двигуни... Купа покажчиків, табличок, вивісок. Ось ця забавляє: "Завод ТНС".
У вас теж виникли асоціації?..
Рутина... Моніторю навіщось і незнамо-кому новини. Технічних засобів ніхто й не думає привозити, тому тішуся, що хоч пам'ять треную. Але "роботи" побільшало – відсьогодні й Валя у відпустці, тобто тепер відділ "тягнуть" двоє людей. За кілька днів у відпустку піде й Таня – начальство підписує відпустки беззастережно! Буду одна – і з охоронцем!
"Маразм крепчает", одним словом.
Охоронець, до речі, у минулому бортінженер цивільної авіації. Збирався у відпустку в тайгу на полювання летіти, але затопило все там – тепер-от чекає ліпшої нагоди. Час від часу його телефон кричить "Вставай, страна огромная", видно, начальство цікавиться, що воно тут, чи все тихо...
Тут тихо.
День сьомий, 6 вересня
Л. Ж.: На Фейсбуці Осадчого – чи то бувальщина, чи то плід уяви...
У київському пабі офіціантка запитує Осадчого, що замовлятиме. А той цікавиться: "А кровь невиенно убитых независимых журналистов у вас есть?"
Отака от "хохма"...
Мені пропонували відповісти у Фейсбуці замість офіціантки: "Нет, только жареные мозги тупых менеджеров". Але вирішила не вподібнюватися...
Тетяна Майданович: І вкотре приходжу до думки, що кардинально змінити ситуацію на краще можна лише кардинальними методами. Як то кажуть, "Вимагай більшого..."
То ж, на мою особисту думку, поновлення нормальної журналістської роботи в УНІАН можливе лише за умови зміни наявного топ-менеджменту. Усього.
Бо, фактично, так і нема розуміння – задля чого працює агентство? Яких результатів і в який період часу хоче досягти? Які є пріоритети, і в чому полягає концепція його розвитку?
День восьмий, 9 вересня
Л. Ж.: Вихідні тепер набувають іншого змісту. Це, мабуть, можна порівняти із солдатськими звільненнями: коли ти вириваєшся на свободу, і тобі упродовж цілого дня доступні цивілізаційні блага, навіть у якихось примітивних проявах.
Ловила себе на думці, що всі добрі враження від вихідного немовби "консервую" в собі на тиждень. Добрі емоції тепер, як ніколи, у ціні.
У нас – усе без змін: ми далі виконуємо нікому не потрібну роботу та ще й без обіцяних роботодавцем "необхідних засобів, пристроїв та витратних матеріалів".
Т. М.: Вечорами маю можливість читати сайт УНІАН. Впала у вічі "клінічна смерть" україномовної аналітики на сайті Українського (!) незалежного інформаційного агентства новин.
День дев'ятий, 10 вересня
Л. Ж.: Начальство передало касетний диктофон! Один – на чотирьох і без навушників. Обігрівач і три шматки мила – на додачу. Прямо "Хілтон" якийсь.
"Посланці" із Хрещатика – завгосп і водій – схоже, були в шоці від побаченого: робили круглі очі й хитали головами.
Т. М.: Оце, думаю, саме час повернутися до питання – а чи не "перемістити" кудись усім скопом керівництво УНІАН? Можна навіть сюди – на Магнітогорську.
День десятий, 11 вересня
Л. Ж.: Те, що було зрозумілим і першого дня, на десятий стає безсумнівним абсолютно: відділ телемоніторингу – фікція, а наше заслання – ница помста.
На вулиці – літо, у нас же тут в офісі – холод собачий. Увімкнули обігрівач. Тариф тут промисловий: кіловат-година коштує гривню й 14 копійок. Площа приміщення – біля 80 квадратних метрів та й стелі високі, тобто грітися тут дорого. Поцікавилась й цінами на оренду – у середньому – 40-50 гривень за квадратний метр.
В офісі – 12 робочих столів, а нас лише четверо. Тобто ми можемо бути лише "експериментальною партією" і водночас "наукою" тим, хто лишається на Хрещатику й Фрунзе.
Вісім "нар" – вільні.
Я от усе думаю: невже Ткаченко – а саме його ми вважаємо "натхненником" цього шоу – і після зустрічі з Далай-ламою так нічого й не зрозумів?
...Вихідними на УП читала колонку Любомира Гузара: "Кожна людина, яка поганим прикладом може зробити іншу людину гіршою, – це справжній ворог народу, який унеможливлює його розвиток і ріст".