Какими будут революции будущего

На вулиці дощ, зламалася звукова апаратура, а якщо чесно - то її просто ніхто не приніс… Пару тисяч людей стоїть на сходах Київради, і вже ніхто не вслухається в захриплі голоси промовців. Та нащо вслухатися? І так зрозуміло, про що вони будуть говорити. Ми вже все прочитали в новинах і в блогах. Ми стоїмо тільки тому, що не можна піти. Побачили пару знайомих, і знічев’я спілкуємося.

Щось подібне було 2 червня.

Або інша картина: багатолюдний мітинг. Люди прийшли святкувати річницю Помаранчевої революції. Вони і знати не хочуть тих кількох чуваків, які їм щось втирають зі сцени. І всім чогось не вистачає. Хочеться активності, цікавих занять. А залишається хіба що відкручувати фляги і потроху частуватися в гуртках давніх друзів. А потім, коли за дві години хтось зі сцени гукне – давайте поставимо символічний намет на тому боці Хрещатика! – то купа людей з готовністю одразу вхопиться за цю сумнівну розвагу.

Люди давно уже потребують іншого формату мітингів. Про це вже трохи написано в моїй збірці інтернет-детективів "Революція ґаджетів", а також у багатьох інших місцях. Масові акції мають бути горизонтальними, а не вертикальними. Так само як інтернет перетворив медіа на соцмережі, де головного промовця майже не видно. Так і мітингу не потрібні сцени, звук, видатні промовці. Кожен мітинг має бути майже флешмобом, тільки набагато цікавіше.

Нам скоро знову мітингувати, але досі всі політичні сили намагаються, як 1917 року, спорудити трибуну і змусити промовців безперервно щось молоти. А також вигадують зовсім неоковирні "кричалки" і намагаються "завести" ними площу.

Між тим, всі описані нижче ідеї – далеко не нові. Кожен мітинг має бути, перш за все, простором. Простором, який перетворюється на символ. Кожна людина, яка перебуває у цьому просторі у відповідний час, автоматично ставатиме його учасником, чим би вона там не займалася. Чи то площа, чи то торгівельний центр, чи то дах будинку.

А займатися у цьому просторі можна абсолютно різними речами. Можна посідати в коло і грати на етнічних барабанах.

Можна танцювати, ганяти у футбол різатися в шахи.

Можна організувати невеличкий лекторій і слухати розумних людей – тільки так, щоб справді було цікаво.

Можна влаштувати диспут-клуб і сперечатися про політику.

Можна поставити переносні плитки і влаштувати змагання кухарів, де головним призом буде вдячність протестувальників.

А найкраще все це зібрати разом на невеликій площі, щоб людина вільно могла переходити від одного гуртка до іншого. Тільки не занадто розсіювати громаду. І лише десь скраю – невелика сцена для любителів побалакати.

Протест із повинності стане життям, навіть більше – святом, фестивалем. Для нього потрібна буде не звукова апаратура, а спеціалісти з організації дозвілля, які працюють по корпоративах.

От тільки щоб люди не забули, навіщо вони тут зібралися, кожна дія на цьому фестивалі повинна бути прив’язана до теми протесту. Майстри вишивки мають вишивати хенд-мейд знамена з протестними гаслами, м'яч для футболу треба розмалювати, як голову Януковича, а кращими стравами треба намагатися пригостити "Беркут".

Якщо заходи будуть дійсно масові – на них, за відсутності сцени, дуже важливу роль відіграватимуть смартфони з інтернетом. У спільноті протесту або в твітері люди зможуть дізнаватися про свіжі рішення ЦВК або Конституційного суду, про провокації, які сталися в різних кутках їхнього простору, про заклики допомогти, зібратися і рушити в якусь ходу по вулицях тощо.

Звичайно, як і всі мирні акції, подібні заходи влада може проігнорувати. Але не більше і не менше, ніж традиційні мітинги.

В Україні вже бували схожі протести – наприклад, "Народний університет" на сходах "Українського дому" влітку 2012, організований під час "мовних протестів", або "Гостинна республіка" - намагання захистити споруду Гостинного двору і взагалі підтримати протестні настрої киян.

Обидва заходи, за великим рахунком, завершилися невдачами, але без "горизонтального" підходу до їх організації у них би було набагато менше учасників. Якщо ж у майбутньому ці методики візьме на озброєння не тільки громадськість, а й опозиція – у неї буде більше шансів на результативний протест.