Политтехнологии на экспорт

За часи Незалежності, Україна, окрім спортивного бренда Кличко та просування катастрофи Чорнобилю, практично нічого не створила на міжнародній інформаційній арені. Наші лідери гучних революцій швидко здувалися, та й, чесно кажучи, зазвичай вони самі були трохи маргінальними – у них не було ані відчуття глобальності, ані розуміння того, як впливати на найбільші світові події.

Наймасштабнішими політичними подіями за ці роки були, мабуть, Помаранчева революція та вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.

Однак останнім часом з'явилися політтехнологічні проекти типу Фемен, Тимошенко та "політичний Кличко". Ситуація починає виправлятись. Ми потроху робимо свій внесок у глобальних тенденціях політичної моди. Але якщо Кличко це перетворення спортсмена на політика, щось схоже на Шварцнегера, а Тимошенко йде по шляху Нельсона Мандели, – то зовсім іншу дорогу обрали дівчата з Фемен.

І сьогодні з гордістю можна заявити, що вони стали глобальним політичним брендом, зі своєю чіткою ідеологією, ієрархією, позиціонуванням та гарним політичним портфоліо.

Організація працює в режимі політичної партії або навіть релігійної організації, де є власна вербовка, навчання та реальна польова робота. Хоча в них вона швидше медіа-польова.

В особистісному плані до Фемен можна ставитись по різному: і до оголення, і до "аж надто сильного залицяння до ЗМІ", і до "спиляного хреста". Але на глобальному рівні, де більш чітко ніж в Україні виражені узурпація прав жінок, де окрім християнства, панують іслам, протестантизм, іудаїзм та безліч релігій та нових релігійних течій, – погляд на Фемен стає менш суб'єктивним та брудним, а більш сучасним та ідейним.

Загалом суть їхнього протесту чимось схожа на "Анонімус", але методи кардинально інші. Колись Дмитро Корчинський сказав, що "в сучасному світі увагу ЗМІ можна привернути через чисте екзестенційне насильство". Але напевно Фемен його можуть доповнити, додавши так званий "секстремізм".

Легка, трохи агресивна еротика, яка провокує вже згадуване вище "екзестенційне насильство", але з боку правоохоронних органів. Такою нескладною комбінацією, дівчата привертають не тільки увагу, у когось навіть повагу – але й співчуття. Адже це насильство – не як у терористів, яке вбиває інших, дуже часто невинних. У даному випадку насильство спрямоване на них самих.

А співчуття – це гарний компонент політичного борщу. Чудово доповнює пізнаваність та популярність, даючи змогу донести свої меседжі.

Фемен доволі швидко стали популярними в Україні. Однак за кілька років їм дійсно стало надто мало місця в українській політиці, де так мало серйозних подій, привабливих бюджетів, та аж надто високий ризик "тілесної розправи". Тому логічною була еміграція, пошук міжнародних партнерів та вихід на глобальний ринок політичних івентів.

Якщо до цього моменту міжнародні ЗМІ висвітлювали Фемен виключно як унікальне явище українського суспільства, то вже із пропискою у Франції вони самі стали частиною міжнародної громадсько-політичної системи. Звичайно, виходячи з аналізу діяльності дівчат останнім часом, то ми бачимо, що дуже часто це країни виключно французького історичного впливу – Туніс, Канада, Бельгія або політичні конкуренти на кшталт Туреччини.

Звичайно, буде дуже прикро, якщо феміністки зупиняться у своєму глобальному політичному розвитку виключно на французьких інтересах, адже у них є прекрасний шанс заснувати потужну глобальну течію на противагу офіційним урядам.

Адже запит на таку силу сьогодні є. Ви запитаєте – у кого?!

Та навіть у тих же журналістів. Адже всіх уже дістали маломасові мітинги антиглобалістів на форумах типу Давос та G20. Медіа потребують нових проектів, чогось яскравого, гарячого. А у Фемен є все потрібне для якісної картинки: секс та насильство.

Глядач хоче це бачити. Медіа це покаже.

Також запит на схожі проекти є й у опозиційних лідерів, які намагаються бодай якось уколоти своїх всесильних домашніх лідерів на всесвітніх форумах. Щось масштабніше вчинити може бути небезпечно, але легкий медіа-абсурд буде в самий раз.

Плюс запит завжди є в так званих країн-метрополій, які намагаються зберегти свій вплив на колонії, через "м'яку силу". Західний світ не може собі дозволити тероризм, а підкилимові ігри вести потрібно – тому й використовуються нові методи роботи.

І найголовніше, у Фемен дуже багато нових резонансних тем.

Це й важкі умови праці жінок та дітей у Китаї – зазначу, що на глобальному рівні НГО ці питання якщо хтось і піднімав, то аж надто тихо.

Це й боротьба за виборність керівництва країн Перської затоки – колись же Заходу вони теж стануть неугодні.

Це й Росія, це й боротьба релігій, це й внутрішньоєвропейська боротьба – наприклад, проти Віктора Орбана, міжусобиці глобальних бізнес-монополій.

І багато-багато іншого.

Проект живий, яскравий, насичений реальними діями та ідеєю, а найголовніше – людьми. І їх стає все більше!

P.S. Автор не є прихильником чи противником Фемен. А даний матеріал є виключно коротким аналізом історії діяльності та перспектив організації, з точки зору політтехнологій.

Микола Давидюк, спеціально для УП