Парадоксы Европейской конвенции по защите животных

Після прочитання лаконічного проекту закону про ратифікацію якогось чергового творіння єврочиновництва, мимоволі пригадується бородатий анекдот про начальника, який підписував усе наосліп і допідписувався… "Ратифікувати Європейську конвенцію про захист домашніх тварин, учинену 13 листопада 1987 року у місті Страсбурзі (додається), яка набирає чинності для України з першого дня місяця, що настає після закінчення шестимісячного строку з дати передачі на зберігання її ратифікаційної грамоти".

Це й увесь закон.

Жодних застережень, механізмів, і абсолютно безкоштовно для бюджету.

Чи справді все так гладко? Чи, може, закон виконувати не думають, приймаючи для галочки в перепустці до Європи? Чи усвідомлюють нардепи, яку масу законів та підзаконних актів, у тому числі зі збільшенням трат із кишені громадянина, доведеться передбачити? Ми ж про бомжів не потурбувались, про бідних людей, безробітних – а беремось гарантувати евростандарт домашнім тваринам рівня ситої Європи!

Мета благородна. Але чи під силу це нашому кризовому й бідніючому суспільству? До того ж, сам текст конвенції містить чимало положень, які потребують законодавчого тлумачення.

Теза Конвенції про те, що ставлення до домашніх тварин дуже різниться через обмежені знання та інформованість, явно неповна. Адже в нас діє головний чинник, якого не знають європейці – матеріальна незмога утримувати й годувати тварину.

Тому ратифікуючи конвенцію, держава повинна прийняти одне з концептуальних рішень – змусити громадянина за будь-що утримувати тварину ціною власних обмежень, або взяти її в неспроможного громадянина й утримувати за євростандартом на податки з кишені того ж громадянина.

Згідно із другим пунктом 3-ї статті Конвенції, ніхто не повинен залишати домашньої тварини. Якщо тварина стає бездомною, її забирає під опіку держава. Зважаючи на те, що присипляти зайвий приплід простонародними засобами буде заборонено, а операції із припинення розмноження та мінімум утримання кішок та собачок лише дорожчатимуть, число бездомних тваринок може наблизитись до числа пенсіонерів.

І все це ляже тягарем на бюджет.

То, чи не варто державі вирішувати проблеми утримування домашніх тварин по мірі зростання заможності громадян – замість відразу безоглядно брати домашніх тварин під захист дорогого євростандарту й реально його не виконувати, накликаючи на нашу голову чергові звинувачення єврочиновників?

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП