Крещение Руси: консолидация или раскол?

Ювілейне відзначення 1025-річчя Хрещення Русі, яке мало б консолідувати християн України, схоже, може лише посилити протиріччя, які вже не один десяток років існують в Українській державі.

Традицію на державному рівні в незалежній Україні святкувати день Хрещення Русі започаткував президент Ющенко. Про це мало хто сьогодні згадує, оскільки на перший погляд благородна мета відповідних заходів – консолідувати українське суспільство та розрізнені церкви, відновити історичну пам'ять народу – фактично розчинилася в дискусіях, які здебільшого фіксують міжконфесійну напругу, а не згладжують гості кути.

Нинішній ювілей не став виключенням.

Дивно, але рівноапостольний київський князь Володимир, який більше ніж тисячу років тому зумів з язичників зробити християн, сьогодні не спроможний їх об'єднати.

Кожен, хто поцікавиться заходами, які плануються провести з нагоди свята, побачить, що в них немає місця для іншої християнської конфесії, а отже, складається враження, що Хрещення Русі – свято виключно конфесійне, а не загальнонаціональне.

Одна з найбільших православних церков – УПЦ у єдності з московським патріархатом, вочевидь, і цього разу зробить акцент на "непорушній дружбі" із РПЦ та патріархом Кирилом. А новизна полягатиме лише в тому, що васальний статус церкви підтвердить не тільки візит Кирила, а й президента Росії Володимира Путіна.

До речі, РПЦ і російська влада вже визначилися з пафосом та ідейною спрямованістю свята. У посланні патріарха Московського і всієї Русі Кирила та Священного Синоду РПЦ у зв'язку з 1025-річчям Хрещення Русі прямо заявлено: "Довгий час ми разом жили в одній великій країні, а зараз – у декількох суверенних державах. Але незмінно існувала й нині існує наша духовна єдність, що її зберігає благодатна сила Божа й спільність морального ідеалу, який проповідує й захищає Руська Православна Церква".

Ось так, недвозначно, молодша сестра-церква РПЦ, яка до свята хрещення Русі має опосередковане відношення, фактично хоче перетворити його в захід, який мав би засвідчити її монопольне право на спадщину древньої Київської митрополії.

Звичайно, що із цим ніколи не змиряться в Україні. А тому УПЦ-КП і надалі використовуватиме ювілей, для того щоб поглибити власну ідентичність у вітчизняному православ'ї, а саме – підкреслити, що православний український патріарх один: святіший Філарет.

А тому на звернення РПЦ єпископи УПЦ-КП ухвалили своє, де заявили, що вважають "безпідставними намагання керівництва Московської патріархії викривити сутність святкування, перетворивши його з відзначення події, яка відбулася в Києві 1025 років тому, на своєрідне торжество на честь сучасної "величі" Московського Патріархату".

Але до найбільш непрогнозованих, але зрозумілих кроків вдалася УГКЦ. Ця, ще одна, церква Київської традиції просто проігнорує офіційні заходи.

Натомість у серпні планує провести власні, масштабні з наголосом на Київ і схід України, які, з одного боку, будуть підкреслювати її києвоцентричну суть, а із другого – відмінність від православних церков, а отже, абстрагуватиметься й від проблем, які існують у православ'ї.

Пояснення такому вчинку – переконливе. Зокрема, глава УГКЦ патріарх Святослав зазначив, що поєднання дня хрещення України-Русі із днем пам'яті святого рівноапостольного Володимира Великого є "московською традицією". "Об'єднання цих двох подій відбулось в Російській імперії лише на 900-ліття святкування хрещення Русі – у 1888 році та мало на меті підкреслити державний характер релігії московського православ'я й претензії Москви на спадщину Київської Русі".

Отже, на думку, патріарха, саме греко-католицька "Церква зберегла давню київську церковну традицію, яка сягає часів Володимирового хрещення, і згідно з якою хрещення України-Русі рік у рік відзначає 14 серпня – у день Макавейських мучеників, коли розпочинається Успенський піст".

У будь-якому випадку вже зрозуміло, що традиційні українські християнські церкви не досягли єдності в розумінні суті та мети відзначення 1025-річчя Хрещення Русі. Кожна з них намагатиметься його використати у своїх конфесійних цілях. І тільки час покаже, хто це зробив найвдаліше.

Видається, що вже час робити певні уроки.

Головний із них полягає в недоречності втручання держави в складні процеси міжконфесійного буття.

Коли Ющенко підписував указ про відзначення на державному рівні церковного свята, він, напевно, не думав, що при цьому буде пропагуватися "рускій мір", а іноземні патріархи мандруватимуть по українських єпархіях і вчитимуть нас нашої ж історії. Зрештою, сьогодні вже не зрозуміло – це свято Церкви, держави чи влади?

А мав би про це подумати...

У цьому зв'язку цікавою видається думка архієпископа Харківського-Полтавського Ігоря. Він, зокрема, нагадав, що відзначення Хрещення Русі почалося в 1888 році в імперській Росії, і мало на меті започаткувати візантійський тип взаємин між церквою й державою: "Це рік, коли цар Олександр врятувався від замаху, коли діяли Емський указ і валуєвський циркуляр, коли панувала ідея "Православ'я, Самодержавіє, Народність". Хто тоді був Главою Російської Церкви чи, як її називали, Синодальною Церквою або ще раніше Відомством Православного віросповідання? Цар був Главою Церкви!"

Згодом, у часи СРСР, а саме в 1988 році, цю ж концепцію прагнула використати комуністична влада.

У сучасній Росії її успішно впроваджує президент Путін: "Що таке ювілей 1020-ліття, 1025-ліття, я не зовсім розумію. Мені здається, що нам знову впроваджується якимось чином думка про те, що вибір вождя є визначальним для народу. Схотів президент, щоби повернулася християнська віра, значить так і сталось. І в нас знову панує християнська віра. Схоче президент, щоби на пострадянському просторі всі стали мусульманами, буддистами чи ще кимось. Значить, так і буде. Це ж його, царська, воля!" – зазначає далі Харківсько-Полтавський архієпископ.

Можливо, є рація в тому, щоб менше святкувати різноманітні ювілеї, а більше думати й робити, щоб церква в Україні була насамперед Христовою Церквою.

Про яку мріяв, у тому числі й рівноапостольний князь Володимир.

Богдан Червак, голова ОУН, парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, спеціально для УП