255 гривен за отказ в прогулке

Днями мене вперше в житті покарав суд за активістську діяльність.

Від Людмили Петрівни Сушко я отримав першу адмінку – раніше до адміністративної відповідальності притягався лише за дрібні порушення ПДД.

Що я вам скажу… 255 гривень штрафу – це, по суті, дрібниця, порівняно з тим гидливим відчуттям, котре залишилося після зіткнення з не-правосуддям.

Насправді, повестися з людиною не по правді – це і є вже покарання, відмовити у справедливому судочинстві – це і є щось набагато гірше за штраф.

***

Коли міліція не знає, що пришити, а пришити щось дуже хоче – у неї є набір статей, за якими можна притягнути до відповідальності будь-яку людину.

Вдумайтесь – система, тобто українське законодавство плюс судді – дозволяє оштрафувати чи навіть посадити під адмінарешт будь-яку, на 100% невинну людину, в будь-який момент часу.

Наприклад, 185-та стаття, "злісна непокора законним вимогам" правоохоронців. Стаття насправді безневинна, але судді та міліція регулярно її трактують як універсальне і неспростовне звинувачення.

Не врятують ні юридичні аргументи про абсурдність наклепу, ні свідки, котрі можуть викрити фальсифікацію доказів.

Принаймні, мене це поки не врятувало.

Одна надія – на Євросуд з прав людини.

***

20 квітня я разом з групою колег-журналістів висвітлював події на вулиці Дніпроводній. Там громада стала на захист київського лісу від забудовників – цілком законно стала, оскільки у столиці діє закон про мораторій на видалення зелених насаджень.

Оскільки міліція не захищала дерева у місті, городяни зібралися і вирішили вигнати лісорубів-забудовників самотужки. Власне, це не було якимось надскладним завданням – ті завбачливо втекли.

Розгніваним мешканцям лише залишили два вагончики-"битовки", котрі ті поперевертали.

Коли імпровізований мітинг закінчився, і люди розійшлися, місцевий міліціонер дав команду хапати організаторів. Але люди втрутилися і не дали міліції виконати свій обов’язок перед забудовниками.

Міліція викликала підкріплення – "Беркут" – ну, а ті вже гребли усіх без розбору. Намагалися затримати журналістку Тетяну Чорновол, і безпідставно затримали автора цих рядків.

***

Отож, міліція пришила мені 185-ту статтю – злісну непокору законним вимогам правоохоронців. Причому "законною вимогою", як це випливає з протоколу була… вимога пройти з правоохоронцем у машину.

Я, здається, забув сказати – "пройти" насправді мене ніхто не просив, схопили без жодних слів і кинули у машину.

Виникають два запитання.

Перше: чи є це законною вимогою? Чи зобов’язані громадяни України ходити за міліціонерами туди, куди ті скажуть, за першим їх покликом?

Так, зобов’язані, вважає Людмила Петрівна Сушко.

Друге запитання – ну, що робити з такими суддями?

Сьогодні – нічого не зробиш. Судова гілка влади є абсолютно непідконтрольною громадянам. Кадровим підбором суддівського корпусу керують люди, чиї прізвища й обличчя невідомі загалу – не кажучи вже про те, що у загалу немає ніяких важелів впливу на цих "кадровиків". З таким же успіхом їх могли б призначати марсіани.

Утім, прізвище головного в цій країні "марсіанина" відомо.

***

Я не хотів би зосереджуватися на особистостях. Ні Януковича, ні Лариси Сушко. Я навіть підозрюю, що Людмила Петрівна, може, й не найгірша суддя у Києві.

Я навіть готовий повірити, що мої письмові пояснення вона вирішила не читати через особливий дар передбачення, а свідків інциденту відмовилась заслухати через брак часу.

Я хочу сказати інше. Отак, один соціальний нарив – незаконне будівництво вкупі зі знищенням природи – відкриває наступний, і далі по ланцюжку. Корупцію в міліції, котрій платять шахраї за силову підтримку. Ну а дрібних мусорських корупціонерів покривають більші – судді. Судів – адміністрація президента. І так далі.

Отже, без тотальної зміни системи, тобто і людей, і правил ми не обійдемося. Без порятунку від "правоохоронних органів" і "судів" ми нікуди в цьому житті не потрапимо.

З цими "суддями" і "міліціонерами" існування країни перетворюється на повільне самогубство – яке, до речі, обчислюється цілком точними цифрами природного зменшення населення.

Очевидно, що країну врятує лише виборний суд за американським зразком. Лише той боїться виборних суддів, хто зовсім незнайомий з цими тутешніми.

Адміністрація президента не має призначати суддів. Суд має бути абсолютно незалежною, виборною гілкою влади.

Ну і, зрозуміло, що правоохоронні органи потрібно піддати тотальній чистці, видалити у них саму пам’ять про ті методи роботи – тортури, фальсифікації, наклепи, хабарі – котрі вони з національним розмахом практикують.

Дільничні керівники міліції, прокурори та судді мають бути виборними. Це питання нашого виживання. Вже сьогодні.

P.S. На щастя, жертви виявилися не марними. На вулиці Дніпроводній ми, громадяни, перемогли бандитів. Там зараз ніхто нічого не рубає.

Ігор Луценко, громадська ініціатива "Збережи Старий Київ", для УП