Сугубо нетехнологический взгляд на политическую оппозицию и Анатолия Гриценко

Я одразу захотів про це написати. Роки марних сподівань даються взнаки. Роки марних сподівань на суттєве зміцнення здорового глузду щодо ставлення українського суспільства до політичної опозиції все ж таки роблять свою справу.

Критикуючи Анатолія Гриценка, політтехнолог пан Медведєв, на жаль, не має рації.

Тобто, свою власну політтехнологічну рацію він дійсно має. Хоча у даному конкретному випадку і тут виникають питання, навіщо це особисто йому потрібно: якщо, за політтехнологом Медведєвим, Анатолій Гриценко правий за змістом, то тоді замість згадування про "Красную звезду" критикуй Гриценка конструктивно – скажи йому, яку найкращу форму обрати замість публічного звернення до широкого загалу, якщо така форма взагалі існує.

Але рації щодо суспільного інтересу у цій критиці пана Медведєва точно немає.

Поясню.

Чи вірить пан Медведєв самому собі, коли пояснює широкому загалу дефективність згаданих дій опозиції "банальним" браком дисципліни, а не більш "вагомими" причинами? Це питання до нього.

І чи вірить значна частина широкого загалу аргументації пана Медведєва? До речі, навіть якщо проблема насправді існує виключно у дисциплінарній площині, то й цього більш ніж достатньо було б для суспільного занепокоєння якістю нашої політичної опозиції.

Отже, влада і опозиція, опозиція і влада.

Десь збоку – але всередині процесу – спостерігаємо за яскравими публічними фігурами на кшталт колишнього опозиційного журналіста, нині народного депутата з вилами: метушні вистачає, на екрані теж постійно бачимо. А який зиск для суспільства – легко сказати, але краще промовчати, щоб нікого не образити.

Десь начебто збоку, але насправді теж всередині процесу, чи навіть попереду всіх інших – політтехнологи. У кожного з них свій інтерес і своя турбота. Тобто турбота про себе.

А де ж, та в чому, інтерес кожного з нас, тобто публічний інтерес?

Насправді, у контексті даної теми, наш суспільний інтерес досить легко сформулювати.

Він, зокрема, у тому, щоб мати якісну владу – професійну та відповідальну, таку, що працюватиме на суспільство. Звідки така влада прийде? Цією владою стане нинішня опозиція. Якість політичної опозиції сьогодні – це якість політичної влади завтра.

Важко повірити в те, що пан Медведєв не розуміє, що саме на цей млин ллється вода авторства пана Гриценка. Начебто, йдеться про прописні істини, абеткові речі. Але, виявляється, що абеткові вони для пересічних громадян. Політтехнологи мають іншу думку.

Чому так? Чи політтехнологи не є одночасно громадянами?

Проблема у тому, що політтехнологи схильні дбати – заробляючи на цьому, – чи то про "сильну опозиційну справу", чи то про "сильну владну/провладну" справу.

Дбати про сильну суспільну справу чомусь не бажають. Мабуть, невигідно.

Ще одна проблема політтехнологів у тому, що вони схильні бачити "технології" там, де їх у реальному житті важко знайти.

А щодо темників, згаданих Медведєвим, то це вже просто образа. Не для Гриценка, він, як публічний політик, мабуть чув і не таке на свою адресу за останні років десять. Мабуть, Гриценко дасть публічну відповідь політтехнологу, хоча й це, як на мене, не обов'язково робити.

Це образа для мільйонів громадян у цій країні, хто хоче мати одного дня відповідальну і професійну владу. Тих, хто сьогодні вже працює над досягненням цієї мети.

Тих, хто, на жаль, не може дати публічної відповіді пану Медведєву.

Сергій Максименко, спеціально для УП