Новый КПК: ограничение прав недопустимо

Багато дискусій ведеться навколо нового Кримінально-процесуального кодексу. Свою думку щодо його прийняття та подальшого застосування я вже оприлюднював на сторінках УП. Але зараз хотів би висловити правову позицію щодо практики застосування однієї, але дуже важливої, статті, а саме – 303-ї статті КПК.

Справа в тому, що першою частиною цієї статті встановлено, які рішення, дії та бездіяльність слідчого та прокурора можуть бути оскаржені до суду в період досудового провадження; таких випадків небагато. А в другій частині тієї ж 303-ї статті КПК зазначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді…

Виникає питання: а що робити, якщо слідчий або прокурор скоюють відверто незаконні дії або приймають такі рішення, що брутально порушують права громадян, – однак статтею 303 КПК їхнє оскарження не передбачено?

А що робити, якщо ситуація вимагає негайного втручання та поновлення прав, без якого подальший розгляд цього питання не матиме сенсу?

А що робити, якщо порушення з боку слідчого, або прокурора сталося – а справа взагалі не направляється до суду, де можна було б ці дії\рішення оскаржити?

З власної практики стверджую, що така ситуація сприяє тому, що слідчі та прокурори в ході досудового провадження інколи приймають відверто незаконні рішення та дії. Наприклад, проводяться незаконні обшуки, в процесі яких брутально порушуються права громадян-власників. А після цього стверджують, що оскарження таких дій 303-ю статтею КПК не передбачено.

Так, на прикладі надання правової допомоги громадянам, в яких незаконно вилучено металобрухт, у 5-х випадках, встановлено наступне: усі судові дозволи на проведення обшуків надавалися без можливості власника металобрухту приймати участь в такому судовому засіданні – його не викликали, – та відстоювати свою позицію. А це грубо порушує передбачені 129-ю статтею Конституції засади, як рівність учасників, змагальність процесу, свобода в наданні суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості.

Усі судові постанови були не належно мотивовані, як того вимагає закон, та ґрунтувалися на припущеннях та наданих міліцією поясненнях декількох громадян, що не можуть бути належними доказами в справі. Адже частина 4 95-ї статті КПК прямо встановлює, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, що їх надано слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Крім того, у більшості з цих постанов суду не було зазначено, що саме мало бути відшукане та вилучене. Замість цього суд надав право відшукувати відходи чорного та кольорового металу, що здобуті в результаті вчинення кримінального правопорушення.

Але ж, встановлена 62-ю статтею Конституції засада презумпції невинуватості надає можливість стверджувати про вчинення кримінального правопорушення лише на підставі вироку суду що вступив в законну силу! Оскільки такого вироку немає, то постанова судді про обшук ґрунтується на припущені – що незаконно. Міліція також не мала права проводити обшук на підставі такої постанови суду, бо їй надано право обшуку та відшукання не абиякого, а лише металобрухту, що здобутий в результаті вчинення кримінального правопорушення. Що ніким не доведено.

Але все це міліцією також брутально ігнорується. А тому всі обшуки були проведено без належних підстав.

Крім того, всі обшуки проведені без повідомлення власника майна, хоча частина 1 236-ї статті та частина 3 223-ї статті КПК прямо зобов'язує це робити. Тобто, власника позбавили можливості щось доводити.

При цьому в усіх випадках до протоколу обшуку внесені заздалегідь неправдиві відомості про те, що нібито власнику майна пред'являли ухвалу слідчого судді про проведення обшуку. Тоді як власника майна на місці не було, бо його про обшук ніхто не повідомляв.

Відповідно до першого пункту частини 6 100-ї статті КПК, навіть коли предмет визнаний речовим доказом – чого ще не відбулося, – але не містить слідів злочину, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів, або витрат по забезпеченню спеціальних умов зберігання – повертаються власнику, або передаються йому на відповідальне зберігання…

В даному випадку міліцію не турбувала громіздкість та вага металу, складність забезпечення його збереження. Міліція явно "поклала око" на зазначений металобрухт. Бо вилучила металобрухт в усіх випадках. Також в усіх випадках в протоколі обшуку не було зазначена вага вилученого на місці металобрухту, не зроблено його фотографування та опис, не надано копію протоколу обшуку.

Усе це разом надало всі можливості в подальшому фальсифікувати дані про вагу та склад вилученого.

В усіх випадках поняті не виконували своєї функції безстороннього наглядача, та контролера за діями міліції – а були їй повністю підконтрольні.

Таким чином, за яскравими висловлюваннями про прогресивний КПК, захист прав громадян, – на практиці особу-власника майна взагалі виведено від можливості відстоювання своїх прав в зазначених випадках. Судам та міліції на даному етапі надано можливість чинити свавілля стосовно чужого майна. Більш того, ще й встановлено, що постанови слідчого судді про надання дозволу на обшук не обов'язкові для внесення в реєстр судових рішень.

Тобто контролю ніякого. Дорога для свавілля відкрита.

Ось і судіть самі, чи відповідають такі дії та рішення вимогам 3-ї статті Конституції – відповідно до якого ствердження та забезпечення прав громадян є головним обов'язком держави в особі її органів?

Встановлена КПК умова, що такі постанови суду не оскаржуються, очевидно не означає, що вони можуть бути незаконними. Але на практиці, обставина неможливості оскарження – призводить до системних порушень закону та прав громадян.

Суди, як задовольняли в більшості випадків вимоги прокуратури-міліції, так і задовольняють при новому КПК. А громадянам в більшості випадків відповідають, що захист їхніх прав на цьому етапі нібито не передбачений.

А чи відповідають такі норми закону та практика його застосування – засадам верховенства права, міжнародним договорам?

У другій частині 1-ї статті КПК зазначено, що кримінально-процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції, міжнародних договорів, згода на обов'язковіть яких надана Верховною Радою, цього Кодексу та інших законів України.

Підкреслюю, кримінально-процесуальне законодавство – це не тільки КПК.

Статтями 3, 8, 55, 64 Конституції, встановлено засади верховенства права – що надає можливість безпосередньо, на підставі Конституції, негайно оскаржувати будь-які дії чи бездіяльність посадових осіб до суду, без жодних умов та обмежень. Тому, що забезпечення прав громадян, відповідно до 3-ї статті Основного закону – є головним обов'язком держави.

64-та стаття Конституції забороняє обмежувати права, що їх надано Основним законом, крім випадків, установлених самою Конституцією. В самій Конституції немає жодного слова про можливість відмови, або про якесь обмеження у судовому захисті порушеного права.

Конституційний суд України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина, та відповідно до частини другої 64-ї статті Конституції не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини; а недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, – абзац шостий підпункту 4.2 4-го пункту мотивувальної частини.

Пріоритет положень Конституції над законами та підзаконними актами є очевидним не тільки для юристів, але й для кожного громадянина, і не підлягає доведенню. Окрім іншого, це підтверджено роз'ясненнями пленуму Верховного суду №9 від 01 листопада 1996 року, №1 від 19 січня 2001 року тощо.

Про це саме йдеться в рішенні Євросуду в справі Проніна проти України та інших справах.

Відповідно до 17-ї статті закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Стаття 13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи порушені, має право на ефективний засіб правового захисту. Тобто – в найкоротший термін, а не будь-коли. Та без якихось надуманих умов, як це встановлено 303-ю статтею КПК.

Відповідно до другої статті закону "Про судоустрій та статус суддів", завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному права на справедливий суд, та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою.

Шостою частиною 9-ї статті КПК зазначено: якщо положення КПК не однозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження – такі, як верховенство права, законність, повага до людської гідності, стаття 7 КПК.

В пункті 3.2. рішення КС №16-рп/2009 в справі №1-17/200930 зазначено, що к повноваженням судів загальної юрисдикції відноситься судовий контроль за дотриманням законності в діяльності правоохоронних органів в період проведення дізнання та досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав та свобод людини та громадянина.

Звертаю увагу на ключове слово – "своєчасний захист". А не так, як це пропонує друга частина 303-ї статті КПК.

Вважаю, що зазначені доводи безперечно доводять можливість та необхідність оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора в період досудового провадження до суду, без будь-якого винятку.

А оскільки судова практика щодо цього питання тільки формується, вважаю дуже важливим та рекомендую всім зацікавленим особам застосовувати зазначені доводи, та оскаржувати у суді в період досудового провадження будь-які, а не тільки ті, що зазначені в 303-ю статтею КПК дії, рішення, та бездіяльність слідчого, прокурора, якщо вони з ознаками незаконності, та порушують чиїсь права.

Олег Несінов, адвокат, Дніпропетровськ, спеціально для УП