Таможенный союз: угрозы бизнесу

Українська влада продовжує загравати із Європою і, водночас, "підсолоджувати" стосунки з Росією.

Так, державні чиновники кажуть, що роблять усе можливе, аби підписати Угоду про Асоціацію з ЄС, проте активно укладають меморандуми із Митним союзом.

Таку ситуацію я називаю "грою перспектив", у якій є короткострокова та довгострокова учасниці.

Довгострокова перспектива – це, зрозуміло, членство в ЄС, яке з часом принесе нашій державі демократичні цінності та стандарти, можливість модернізації, подолання корупції тощо. Але сьогодні поговоримо про іншу перспективу.

Прем'єр-міністр України Микола Азаров 1 червня в Мінську підписав меморандум, який дає Києву додаткові повноваження у МС, але поки що не надає офіційного статусу спостерігача.

Наміри України отримати статус спостерігача в Митному союзі підтримала Вища Євразійська економічна рада на рівні глав держав.

Якщо ж українська влада наважиться на членство у Митному союзі, то їй світить короткострокова перспектива, тобто зниження ціни на російський газ. Але що далі?

З одного боку, МС "обіцяє" країні-члену збільшення торгівлі і вибір продуктів, більш низькі ціни на певні товари для споживачів, потенційне збільшення можливостей для працевлаштування.

Проте, економічна інтеграція вимагає, аби держава позбулася суверенітету над торгівлею, грошовою і податково-бюджетною політикою.

За таких умов вирішується доля саме малого і середнього бізнесу, який раніше не мав повноцінного виходу на міжнародні ринки.

Згідно досліджень Інституту приватизації та менеджменту Білорусі, членство у Митному союзі створює проблеми для малого та середнього бізнесу, який, фактично, не може конкурувати з російськими та казахськими підприємцями.

Відтак, три чверті білоруських бізнесменів вважають, що внутрішній ринок є більш пріоритетним для них.

Переконаний, що український малий та середній бізнес, у разі членства у МС, опиниться у такій же ситуації, як і білоруський.

Перешкодами для конкуренції вітчизняного бізнесу в Митному союзі будуть: брак фінансових ресурсів для просування своїх товарів до Росії або Казахстану; несприятливі адміністративні бар'єри для виходу на ринок МС та більш висока собівартість продукції.

Незаперечним є факт, що українська економіка є експортно-орієнтованою, як економіки Росії та Казахстану. Але на цьому схожість вичерпується.

У Росії та Казахстану є величезні енергетичні ресурси, яких немає у нас, а корупція досягає ще більших масштабів, ніж в Україні.

Відтак українському малому та середньому бізнесу, на додачу, в Митному союзі світить і міжнародна бюрократична тяганина, яка ще більше гальмуватиме рух наших товарів на ринки країн-учасниць МС.

То чи варто Україні обирати цю короткострокову перспективу та вбивати і так ледь живий вітчизняний бізнес? Думаю, відповідь очевидна.

Nota bene. Згідно опитування проведеного Центром Разумкова наприкінці квітня 2013 року, вступу до ЄС віддають перевагу 42 % українців, а вступу до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану – близько 33%.

Віктор Таран, для УП