Культура Украины с точки зрения концепции Лоуренса Харрисона

Рівень суспільного розвитку значною мірою залежить від культури цього суспільства, а сама культура може змінюватись під впливом політики.

Таку тезу висуває професор Університету Тафта в США Лоуренс Харрісон, автор книги "Головна ліберальна правда", що вийшла друком в 2006. Не одне десятиріччя Харрісон присвятив вивченню проблеми залежності розвитку від специфіки культури суспільства.

Натомість сама постановка проблеми належить ще позаминулому століттю, а саме французькому політику та історику Алексісу де Токвілю, що досліджував американську демократію, та німецькому соціологу Максу Веберу, який вивчав явище різного рівня економічного розвитку протестантських та католицьких сімей, що живуть в приблизно однакових умовах.

Вебер, наприклад, довів, що саме протестантська етика є джерелом економічного розвитку. Результат цього дослідження викладений в класичному труді Вебера "Протестантська етика та дух капіталізму".

Лоуренс Харрісон пішов далі: не тільки етика, а вся культура суспільства впливає на його економічний та соціальний розвиток. Емпіричні дослідження в цьому напрямку були особливо інтенсивні останні двадцять років. В них були задіяні десятки науковців – 30 університетів в 22 країнах світу. Згадана книга Харрісона є його особистим підсумком цього величезного обсягу роботи.

Слово "культура" має багато значень у всіх мовах. В буденному розумінні під цим словом найчастіше мають на увазі сферу суспільного життя, що охоплює всі види мистецтва, науку, літературу, релігію.

Люди, які не займаються цим професійно або не цікавляться цими сферами життя, знаходяться наче за межами культури. В дослідах, про які йде мова, культура охоплює всіх до єдиного членів суспільства, бо вона розуміється як сукупність цінностей, вірувань, ставлень, норм поведінки всіх людей.

Культура в цьому розумінні складається з 25 емпірично встановлених елементів, які вперше класифікував аргентинець Маріано Грондона. Ця класифікація була протестована Роналдом Інглхартом на емпіричних даних, що охоплюють 81 країну світу, в яких проживає 85% населення Землі.

В таблиці, яка взята з книги Харрісона, наведена класифікація елементів культура та їхній вплив на здатність суспільства до розвитку.

За цією типологією, культури країн Скандинавії є найбільш сприятливими до економічного та соціального розвитку суспільства.

Близькими до них є культури конфуцианських країн, особливо Японії, класичним прикладом культури, що становить опір розвитку, є Гаїті.

Автору не відомі дослідження сучасної культури українського суспільства з точки зору концепції Харрісона та типології Грондони, тому пропоную подивитись хоча б суб’єктивно на ці 25 чинників за простою схемою: якщо перевагу має ліва колонка, рахуємо +1, якщо права, то -1, якщо винести однозначне судження не можна, то рахуємо нуль.

За цим простим методом мінімально можлива оцінка – 25, що означає культуру, абсолютно ворожу соціально-економічному розвитку. А максимальна оцінка +25, навпаки, культуру, що найбільш сприятлива для такого розвитку.

Тож в Україні:

Православна релігія, безумовно -1.

Доля: для більшості народу характерний пасивний патерналізм, теж маємо -1.

Орієнтація у часі точно дає ще -1.

Відношення до багатства не однозначне, тобто нуль.

Характер знань теж, як на мене, дає нуль.

Моральний кодекс настільки гнучкий, що скоріш вже є вираженою аномією, тобто твердо -1.

Всі менші чесноти у стані аномії теж не мають значення, отже знову -1.

Освіта: точно вважається цінністю, але якість така низька, що не може забезпечити самостійність, то ж нульова оцінка.

Праця: жодне з протилежних ставлень, ні протестантське, ні африканське нам не характерне, тож нуль.

Ощадливість теж може дати нульову оцінку.

Підприємництво: всі великі статки в України створені як рента від влади. Отже, твердо -1.

Схильність до ризику, як на мене, помірна, тобто +1.

Відношення до конкуренції негативне – як у бізнесі, так і у професійному житті, тож -1.

Адаптація до інновацій мені здається не поганою, даємо нуль.

Просування у реальності більше залежить від родинних стосунків та покровителів, ніж від кваліфікації та заслуг, тобто -1.

Верховенство закону та рівень корупції твердо дає -1.

Рівень довіри не скандинавський, але й не латиноамериканський, тобто нуль.

Родина вже не є фортецею, тобто теж нуль.

Соціальний капітал не величезний, але все ж таки є, теж рахуємо нуль.

Американського культу індивідуалізму не маємо, але вже й колгоспних ідеалів не бачимо, тож нуль.

Влада занадто централізована, та все ж ще не абсолютно деспотична. Скоріш нуль, ніж мінус, але тенденція негативна.

Еліта повністю безвідповідальна, -1

Церква не має серйозного впливу на цивільну сферу, +1.

Гендерні відносини, вважаю, скоріш +1.

Народжуваність: точно +1.

В підсумку маємо -6, до безнадійного Гаїті далеко, але до шведів ще далі.

Хотілось бо побачити більш ґрунтовний аналіз, але не вірю, що він дасть радикально інший підсумок.

Українська культура значною мірою ворожа до соціально-економічного розвитку. Це попередній діагноз. Треба робити аналізи та дослідження для його уточнення. Думаю, не треба доказувати, що це важливо.

Після грандіозного успіху Плану Маршалла в Західній Європі не менш грандіозного провалу його аналогу в Латинський Америці (Союз заради прогресу Джона Кеннеді), було абсолютно логічно зробити висновок, що фінанси не є вирішальним фактором розвитку.

Так, природні ресурси та зовнішні фінансові вливання можуть спричинити соціально-економічний розвиток, але можуть нічого і не дати суспільству.

Чому так відбувається?

Зараз найбільш логічним поясненням такого явища є концепція культурного впливу Лоуренса Харрісона.

Аналіз української культури з точки зору концепції Харрісона може дати відповідь на питання, чому, на відміну від Польщі або Литви, Україна не тільки не розвивається, а деградує.

Які перспективи? Чи може стан культури змінитися і стати сприятливим для розвитку країни? Харрісон та його колеги вважають, що культури здатні до змін, хоча на перший погляд, це не так.

Але в ході аналізу великих проміжків часу, зміни культури очевидні, маємо на те багато прикладів.

Такі зміни дуже рідко стають наслідками зовнішніх втручань, як наприклад в Німеччині та Японії після поразки в другий світовій війні. Найчастіше вони є результатом дії внутрішніх чинників, але завжди їм передує системна суспільна криза.

Сама по собі криза створює передумови для змін, але умови ці реалізуються в культурні зміни тільки якщо в цей момент в суспільстві виявляється потужне лідерство. Приклади останніх часів:

- криза в Китаї після "культурної революції" та лідерська роль Ден Сяопіна;

- політична криза в Сінгапурі та неймовірний успіх Лі Куан Ю;

- колапс Отаманської Імперії та європеїзація Туреччини під керівництвом Мустафи Кемаля;

- кінець франкізму в Іспанії та роль короля Хуана Карлоса в швидкій демократизації.

Інші приклади – розпад соціалістичного табору в 1980-х роках: суспільна криза охопила багато країн, але Росія та Україна не зазнали принципових культурних трансформацій, бо не мали необхідних для цього лідерів.

Ба більше, можемо говорити про помітний культурний регрес: зменшення рівня довіри, розвиток аномії, ракова пухлина корупції – всі ці факти широко обговорюються. Відверто мародерська влада зараз швидко поглиблює системну кризу в Україні, передумови для зміни культури вже створюються.

Вадим Новіков, для УП