О проблеме объединения партий

Гасло "об’єднаймося!" вже давно звучить у середовищі патріотичних партій в Україні. Кожна з цих партій його проголошувала, маючи на думці влиття іншої партії до своєї.

Об’єднання не відбувалося через небажання провідників зійти з головного керівного становища. 2002 року задля подолання 3% бар’єру у виборах народних депутатів України шість партій створили передвиборчий блок "БЮТ".

Дві віртуальні партії - Українська консервативна республіканська партія Степана Хмари та Українська християнська демократична партія Сергієнка - ще до виборів влилися відповідно до ВО Батьківщина та Української республіканської партії.

Невдовзі, за місяць після виборів, УРП та УНП "Собор" об’єдналися в одну УРП "Собор" і до Верховної Ради України БЮТ ввійшла у складі трьох партій: ВО Батьківщина, Українська соціал-демократична партія та УРП "Собор".

Об’єднання УРП та УНП "Собор" стало можливим тільки тому, що я як голова УРП погодився поступитися своїм лідерським статусом і на голову УРП Собор запропонував Анатолія Матвієнка.

Після виборів 2002 року з думкою про зміцнення патріотичних сил до виборів 2006 року відбувалися тривалі консультації про об’єднання УРП "Собор" з УНП Юрія Костенка. Не домовилися, бо кожна партія рада об’єднатися з умовою, що її голова буде очолювати об’єднану партію.

Розпорошеність у національно-державницькому таборі турбувала патріотичних політиків та інтелектуалів, того консультації про об’єднання організацій чи зусиль у різному партійному і інтелектуальному складі відбувалися впродовж багатьох років.

Позаяк основна причина на шляху до об’єднання ідеологічно-споріднених партій – це неготовність лідерів поступитися своїм лідерством, то я як голова УРП перед виборами 2012 року звернувся з листом до десятка малих партій, які не мали шансів подолати виборчий 5% бар’єр, з пропозицією об’єднатися на умовах: всі приймають назву УРП як найбільш підходящу з огляду на українську та міжнародну республіканську перспективність, я, голова УРП, йду у відставку і відповідні збори (з’їзд) обирають нового голову із числа голів партій – учасників об’єднавчого процесу. Голів інших партій обирають заступниками чи вирішують встановити почергове головування.

Паралельно з цією ідеєю об’єднання була розроблена у формі докладного регламенту ідея співпраці малих патріотичних партій на засадах конфедерації без обрання голови.

Обидві пропозиції не знайшли практичної підтримки. Усі люблять назви своїх партій та свої в них провідницькі статуси більше за Україну і це викинуло їх з виборчого процесу 28 жовтня 2012 року або призвело до нищівного програшу.

Чи вперше ми програли? Чи вперше отримали докази маргінальності наших партій? Між програшами ми тішили себе надіями на швидкий приплив нових людей, швидку розбудову структур та піднесення рейтингу. Та надії не збувалися. Бо супроти наших зусиль діяли і діють потужніші від кожної з наших партій супротивні сили.

Наша розпорошеність полегшує їм боротьбу проти нас і проти відродження України. Тож зрозуміло: кожна одна мала партія не стане раптом великою і сильною. Перебування у теперішньому стані лише продовжить безславне животіння. Об’єднавшись в одну партію, станемо об’єднаною позапарламентською опозицією, яка як допоміжна сила до парламентських опозиційних партій ВО Батьківщина, Удар та ВО Свобода відіграватиме позитивну роль у боротьбі за українство, законність і справедливість.

Антиукраїнська злочинна діяльність Партії регіонів разом з комуністами реально загрожує перетворенням України на московський малоросійський домініон, того звертаюся до керівників партій і передусім до голів:

Конгресу українських націоналістів, п. Брацюня;

Народної платформи Собор, п. Жебрівського;

Об’єднаної української партії Народного руху України, п.Куйбіди;

Партії захисників Вітчизни, п.Кармазіна;

Республіканської християнської партії, п. М.Поровського;

Української національної консервативної партії, п. Соскіна;

Української республіканської партії, п.Джерджа

та інших патріотичних партій, які до президентських виборів 2015 року явно не мають шансів набути достатньої ваги для самостійної політичної ролі

З А К Л И К А Ю

Піти на об’єднання в одну партію на умовах: кожна партія відмовляється від своєї назви і на спільному з’їзді надає об’єднаній партії нову назву.

Об’єднання слід робити швидко, щоб до виборів 2015 року було більше часу для ознайомлення виборців з новою партією та її назвою.

Додаткове слово.

Я любив і люблю абревіатуру УРП, бо з Українською республіканською партією пов’язано 23 роки активної політичної діяльності та багато надій і сподівань. Кожен із Вас, шановні колеги, також любить свою партію і її абревіатуру і високо цінує свою діяльність в ній.

Останні роки засвідчили зниження ваги наших партій у політичній боротьбі з мафіозною владою, а заборона створювати передвиборчі блоки та піднесення прохідного бар’єру до 5% позбавили наші партії перспектив стати парламентськими.

Неучасть у парламентських і президентських виборах створює юридичну підставу скасування реєстрації наших партій.

Таким чином, кожна із наших партій поодинці неспроможна чинити опір антиукраїнській діяльності партії влади і має близьку перспективу на підставі Закону про політичні партії в Україні бути виключеною зі списку політичних партій України.

З огляду на нагальні потреби активізувати діяльність у захисті суверенітету України я пропоную кожному з Вас відповісти собі на питання: що для тебе особисто дорожче - самостійність України чи любов до своєї партії та її назви.

Прошу усвідомити, що мова йде про важливий історичний крок. Отже, всіх керівників патріотичних партій, хто відчуває відповідальність зо долю нації, прошу наступити собі на горло й піти на запропонований історичний акт.

Левко Лук’яненко