КПК и европейские ценности: оппозиция хочет назад в СССР?

Сьогодні опозиція не перестає нагадувати, що лише вона виступає за справжні європейські ідеї демократії та реально здійснюватиме європейську інтеграцію України, на відміну від влади. От тільки ініціативи, які виходять від опозиції, часто мають дуже мало спільного з європейськими цінностями.

Так, одним із небагатьох кроків влади, про який позитивно відгукуються правозахисні організації, є ухвалений в минулому році новий Кримінальний процесуальний кодекс.

Представники опозиційних сил завжди негативно відносилися до цього документу і спочатку закликали не ухвалювати, а після його ухвалення – скасувати. Хоча саме цей законопроект виносився на громадське обговорення ще урядом Юлії Тимошенко у жовтні 2009 року.

А про ступінь його прогресивності, на мій погляд, свідчать позитивні результати двох експертиз Ради Європи у 2007 і 2011 роках.

10 з 13 законопроектів, які передбачають внесення змін до нового КПК, були внесені народними депутатами від фракції "Батьківщина". Таким чином опозиція намагається скасувати всі новації, які були підтримані європейськими експертами.

До парламенту опозиціонери спочатку внесли законопроект № 1212 про визнання КПК таким, що втратив чинність. Наскільки такий крок враховує інтереси суспільства? Впевнений, ініціатори не подумали про це, належно не вивчали статистичні дані і не аналізували позитивні зміни в кримінальному процесі.

Наприклад, за час дії нового КПК лише кількість людей в СІЗО зменшилася на 30%, або 10 тисяч осіб –з 32 тисяч на 1 грудня 2012 року до 22 тисяч на 1 березня 2013 року. А якщо взяти до уваги нещодавню декриміналізацію економічних злочинів, – то на 15 тисяч осіб.

Кількість зареєстрованих середньомісячних затримань зменшилася на 35%, або одну тисячу випадків – з 2,8 тисяч щомісячних затримань у 2012 році до 1,8 тисяч таких затримань протягом січня-лютого 2013 року.

Можливості маніпулювання цифрами стосовно затримань мінімальні, адже їхня кількість реєструється не органами досудового розслідування, а центрами надання безоплатної правової допомоги – в частині доступу адвокатів до затриманих осіб.

Якби Верховна Рада підтримала проект закону №1212, наслідки були б сумними. Це призвело б до автоматичного повернення протягом наступних двох місяців до СІЗО 10 тисяч раніше звільнених з-під варти осіб, а кількість затримань збільшилася б на 35%.

Під час дії попереднього Кримінально-процесуального кодексу, основним запобіжним заходом було тримання під вартою, і в законі не містилося належних запобіжників від незаконних затримань. Чи цього домагалася опозиція, вносячи таку ініціативу?

Низка наступних законопроектів стосується скасувань, або відтермінування окремих новацій кримінального процесу. Зокрема, опозиція хотіла:

- по-перше, скасувати показання з чужих слів як доказу (законопроект № 2112). Але цей вид свідчень необхідний за нового порядку, коли доказом визнаються не письмові протоколи допиту, а тільки свідчення особи перед судом;

- по-друге, відмінити відеоконференції у кримінальному провадженні (законопроект № 2305). Це суттєво б збільшило витрати держави на доставлення кожної взятої під варту особи до судді, адже інколи відстань може становити сотні кілометрів;

- по-третє, скасувати повноваження слідчих щодо проведення негласних слідчих дій (законопроект № 2475). Але слідчий є відповідальним за розслідування, і немає жодного значення, чи він проводить огляд місця вбивства (гласна дія) або прослуховування телефонних дзвінків за санкцією суду (негласна дія);

- по-четверте, зупинити дію положень про електронні засоби контролю (проект № 2482). Застосування електронних браслетів дозволяє більше застосовувати домашні арешти, а не направляти людину щоразу до СІЗО.

Тобто опозиція пропонує відмовитися від усього нового, навіть без проведення аналізу його ефективності. Але чому це слід зробити? Відповідь, за логікою опозиції, така: це ініціювала "злочинна влада".

Давайте подивимося, для прикладу, на законопроект № 2270, який був внесений Арсенієм Яценюком та Павлом Петренком і стосується приведення КПК "у відповідність до європейських стандартів кримінального судочинства".

Переважна більшість положень цього проекту закону не реалізує європейські стандарти кримінальної юстиції, а, навпаки, повертає нас до радянських реалій кримінального процесу.

Так, опозиціонери пропонують повернути стадію порушення кримінальної справи. На думку авторів проекту, ця стадія є демократичним інститутом, що дозволяє ефективно захищати права людини.

Насправді ж така формалізованість початку розслідування з’явилася в СРСР у 1930-х роках і зберігається досі лише в країнах СНД. Але існування цього "демократичного" інституту не врятувало від сталінських репресій мільйони наших співвітчизників.

Натомість держави сталої демократії не знають цього інституту, а держави молодої демократії, зокрема, у Східній Європі, відмовилися від нього в останні десятиліття. Нарешті і Україна доєдналася до цих європейських країн.

Раніше було так: слідчий у своєму кабінеті складав формальну постанову про порушення справи і цим отримував законний карт-бланш на обмеження більшості прав особи протягом тривалих строків.

Відповідно ж до нового регулювання, з моменту подання заяви або телефонного дзвінка про вчинення злочину чи самостійного виявлення службовцем ознак злочину розпочинається розслідування, і не потрібно приймати про це спеціальне письмове рішення.

Приховати злочин стає практично неможливо.

Крім того, у новому КПК закладений механізм, згідно з яким будь-яке обмеження прав людини – особистих чи майнових – повинно відбуватися лише на підставі санкції суду.

Також колишня система дозволяла органам влади штучно впливати на офіційний рівень злочинності в державі.

Нерозуміння цієї новації призводить до необґрунтованих заяв представників депутатського корпусу, що в країні відбувається безпрецедентний ріст злочинності.

Але для порівняння беруться неспівставні цифри – кількість постанов про порушення кримінальних справ у 2012 році і кількість заяв про злочини, автоматично внесені до реєстру досудових розслідувань у 2013 році.

Очевидно, що такі заяви робляться для того, щоб показати непрофесійність чи небажання влади боротися зі злочинністю.

Але хто від цього постраждає?

Не виключено, що наслідком такої мас-медійної атаки може стати практика повсюдної відмови від реєстрації заяв громадян, а "крайніми" будуть десятки тисяч потерпілих.

Якщо раніше за кожні два місяці порушували близько 10 тисяч кримінальних справ невеликої тяжкості, то зараз за два місяці 2013 року зареєстровано вже близько 80 тисяч відповідних заяв.

Тобто 70 тисяч потерпілих в минулі роки на самому початку позбавлялися навіть надій на розслідування їхньої справи і можливості відшкодування завданої злочином шкоди.

Наразі КПК не забирає у людей цих сподівань і дозволяє їм спонукати слідчих до ефективної роботи, в тому числі, через можливість оскарження бездіяльності.

Крім того, у згаданому законопроекті №2270 бютівці хочуть позбавити прокурорів функцій процесуальних керівників досудовим розслідуванням і перетворити слідчих у самостійних процесуальних фігур.

В Україні, як і в переважній більшості європейських країн, від недавнього часу саме прокурор є керівником розслідування, визначає його хід і напрямок та дає необхідні вказівки слідчим.

Це відповідає суспільним інтересам, адже підвищує ефективність слідства і дозволяє одному і тому ж прокурору бути в курсі кожної справи від моменту її початку до завершення – ухвалення вироку суду.

Успадкована з радянського часу модель слідства передбачала, що головним був слідчий, а прокурор, частіше – кілька змінюваних прокурорів, здійснювали відсторонений нагляд за законністю розслідування. І протягом всього часу поширювався міф про необхідність забезпечення незалежності слідчих як суддів.

Це мало своє історичне пояснення. У Російській імперії з 1864 року існувала за французьким зразком посада судового слідчого, який, виходячи з назви, відносився до судової влади і визнавався незалежним.

Але з 1920-х років слідчих перевели у підпорядкування органів виконавчої влади, зробили їх функціонально повністю залежними від керівництва, але залишили їм всі притаманні раніше судові повноваження.

Знаєте, яку систему слідства ми отримуємо у випадку підтримки парламентом цієї пропозиції? Вірно, ту, яка існує у Росії, Білорусії і Казахстані.

Новий КПК цілком правильно позбавив слідчих всіх судових за своїм змістом повноважень і перетворив їх на помічників прокурорів. Навіть у Франції, батьківщині судових слідчих, з часів президентства Ніколя Саркозі відбуваються системні зміни у розслідуванні, які зменшують роль слідчих.

Передбачені у новому КПК повноваження прокурорів відображають європейську тенденцію в цьому питанні. Не страшно ці можливості надавати прокуратурі, але існують серйозні ризики, що нинішня прокуратура, не реформована і не приведена у відповідність до європейських стандартів, зловживатиме цим.

Слід не позбавляти прокуратуру цих прав, а запропонувати напрями реформи органу обвинувачення. Прикладом такої реформи може стати новий проекту Закону про прокуратуру, який отримав позитивний висновок Венеціанської комісії у жовтні 2012 року.

Критика положень нового КПК також відбувається із інших питань. Виявляється, він "не дає можливості розкривати злочини", як каже депутат Ярема, та "багато норм кодексу призвели до погіршення ситуації в боротьбі з кримінальними злочинами", як запевняє його колега Сас.

Суперечності у позиції народних депутатів очевидні. Як не може бути ніж одночасно гострим і тупим, так і не може КПК одночасно порушувати права людини і блокувати розслідування злочинів. Мабуть, правда в тому, що положення Кодексу не дозволяють здійснювати слідство "по-старому", як звикли вже протягом десятиліть.

Що ми отримуємо в підсумку? Представники опозиції на словах, у внесених законопроектах, хочуть захистити все суспільство і кожну людину від "недосконалості КПК". А на ділі готові повернути десятки тисяч підозрюваних до СІЗО та позбавити десятки тисяч потерпілих надій на можливість розслідування їхніх справ.

P.S. Рано чи пізно опозиція стане чинною владою. Такий закон суспільного і політичного життя. Не хочеться, щоб першим її рішенням стало скасування Кримінального процесуального кодексу. Це відкине нас далеко від європейського правового простору і його цінностей.

Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ, для УП