Про имитацию революции, увольнение Юры и другие горести жизни

В неділю, 7 квітня в Києві в парку Шевченка три опозиційні партії в рамках акції "Вставай, Україно!" проводили "підготовчі заходи" до "революції", яку оголосили на травень.

За песимістичними оцінками було десь близько п’яти тисяч учасників, за оптимістичними – ледь не п'ятнадцять. А правда, як завжди, – десь посередині. Цього разу мітинг-арбайтери вже не так виділялись, бо їх частка виглядала меншою, принаймні в порівнянні з 2 квітня під ВРУ.

Найкраще виглядала "Свобода", зіркою найманців знову, здається, стала Європейська партія Катеринчука, який вперто готується з новими партнерами до непростих процесів навколо виборів в Києві.

Ключові повідомлення на зібранні – "ми об’єднуємось", "буде непорушний союз могутньої трійки". Причини таких оголошень про єднання, думається, можуть бути високі – турбота про долю держави і відкидання на користь єдності суперечок і амбіцій. Втім, на це марно сподіватись.

Швидше всього учасники трійки просто вже домовились між собою, або близько до укладення таких угод щодо бачення своїх ролей в майбутньому. Цікавим було те, що звільнений Луценко не взяв безпосередньої участі в мітингу, а організатори обмежились тільки транслюванням його зверненням по телефону.

Також якось так сталось, що мітинг несподівано швидко закінчився, що справді дивно, враховуючи те, що на нього приїхало десь біля 30% учасників з інших областей, мобілізованих партіями-учасницями акції.

Якось не логічно партактивісту їхати в Київ сумарно від 5 до 15 годин в дві сторони, щоб постояти якусь годину на мітингу, який не доповнюється навіть традиційною вже для "Вставай, Україно!" ходою. Та й витрачені на це ресурси теж якось не виглядають раціонально використаними. Невже ж це боязнь конкуренції?

Чого ж можуть боятися лідери опозиційної трійки?

Юрій Луценко може претендувати сьогодні на звання лідера об’єднаної триєдиної опозиції. Причина цьому проста – в свідомості людей він, на відміну від трійки відомих лідерів, справді виглядає на опозиціонера, жертву режиму, незламного борця.

Він вже завтра може збирати повні зали і площі людей, з чим є певні проблеми в трійки. До того ж, навколо Луценка вже утворюється група, здатна забезпечити процес перетягування на себе опозиційної ковдри і організаційно, і фінансово.

Безумовно, критики будуть говорити, що Луценко стане вже четвертим лідером опозиції, ще більше розпорошить її і знову буде виконувати двояку роль "троянського коня", як це сталось свого часу з "Народною Самообороною", провівши через неї чимало людей із сумнівним минулим.

Об’єктивності в таких закидах не віднімеш, оскільки Януковичу справді вигідніше мати максимально розпорошену опозицію з великою кількістю лідерів, які в більшості борються між собою, а не з режимом.

Але питання в тому, чи піде Луценко таким шляхом?

Куди може рухатись Луценко?

На перший погляд, варіантів вибору в нього багато.

Я розглядаю як малоймовірний варіант, за яким він буде просто технічним пішаком влади і завдання його – тільки дестабілізувати опозицію, бо найбільше вигоди режиму в його звільненні все ж лежить в іншій площині – отримати певні тимчасові переваги для гри на європейському напрямку, намагання частково зняти з себе імідж авторитарного режиму, головне в цьому – щоб тільки далі сиділа Юля.

Тому звільнення Луценка само по собі має цінність для режиму і можливе і без його пролягання під режим.

Проте не можна відкидати і можливість укладання якихось домовленостей, цікавих для представників владного пулу.

Все ж найвірогідніше в Луценка є два основних варіанти на вибір, один з них – очолити чи хоча б посісти одну з керівних ролей в "Батьківщині". Цього напевно хоче група старих батьківщинівців, незадоволених Яценюком.

Та й динаміка стосунків там насправді невесела – ставленики Яценюка в Верховній Раді тушкуються, посилюються внутрішні протиріччя.

"Фронт Змін" завис в повітрі, кажуть, що зимою почався відтік кадрів звідти. Аж тут тепер на мітингах знову масово з’являються їх зелені прапори, які вже практично зникли після утворення Об’єднаної опозиції і її брендової прив’язки до "Батьківщини".

ОО сьогодні є найуразливішим політичним проектом серед опозиції, оскільки по суті знову повторює історію блокування на парламентських виборах в стилі НУНС, інші ж учасники опозиції пішли шляхом монопартійного виборчого проекту з сильним лідерством і відсутніми або незначними внутрішніми фракціями.

Можливість такого розвиту подій залежить від кількох проблем:

- чи захочуть ділитися владою в "Батьківщині" з Луценком наявні акціонери?

- чи зможуть посунути від впливів Яценюка з оточенням, щоб той одночасно і послабився і залишався надалі в проекті? Бо зрозуміло, що в випадку відходу Яценюка з ОО, фракція і весь політичний проект нестримно розпадуться;

- чи захоче влізати в чуже господарство Луценко і грати за чужими правилами?

Інший варіант – власний політичний проект. Хоча сьогодні Луценко і загально відхрещується від самодіяльності, але, як відомо, апетити зростають в процесі.

Шанси в такого проекту сьогодні видаються дуже високими – він і подолає виборчий бар’єр, і дозволить завести мажоритарників під своїм брендом. Були б тільки вибори. А охочі взяти участь і помогти матеріально знайдуться.

Можна спостерігати певну втому і часткову недовіру постпомаранчевого електорату щодо існуючих лідерів, крім цього більшою чи меншою мірою пусте поле правого центру чи більш характерного терміну для української політичної традиції – "націонал-демократії", куди Луценко цілком нормально заходить, додаючи до цього свою харизматичність, образ жертви і властивий йому популізм, на який так падкий український виборець.

Під новий проект в гіршому випадку може бути реанімований бренд "Народної Самооборони", але швидше за все буде знайдено новий образ, щось на кшталт "Право і Справедливість", "Народний Фронт", або більш радикальні конструкції із словами "опір", "спротив", тощо.

Такий проект має шанси серйозно понадкушувати рейтинги всіх трьох учасників опозиційної трійки, найбільше напевно в ОО і "Свободи". Логічним кроком в побудові такого проекту буде витворення цікавого списку фронт-менів, куди можна завести відомих діячів з журналістики, громадських рухів, літератури і мистецтва, науки тощо, відомих своєю громадянською позицією і діяльністю і не заплямованих участю в попередніх невдалих політичних проектах.

На мою думку, побудова власного політичного проекту значно посилить вагу самого Луценка і оточення в стосунках з опозиційною трійкою і дасть йому значно більше впливів, ніж якби він просто вливався вже і зараз в якийсь з цих проектів.

Навіть якщо пізніше він і увіллється в об’єднаний опозиційний альянс, якщо утворення такого коли-небудь відбудеться, то його роль там буде суттєво більшою і значнішою.

Тому, швидше за все, найближчими роками ми побачимо новий захід самого Луценка в політику і найімовірніше – народження його нового політичного проекту.

З поверненням, Юра!

Юрій Міндюк, Школа Відповідальної Політики, для УП