Фрик-шоу, перфидия или праздник со слезами на глазах?
Наше суспільство, яке, за Бодріяром, становить собою холодильник, що в ньому зберігаються фрагменти подоби західних суспільств 40-50-річної давності, надає до диспозиції обивателя напередодні 9 травня дві заготовки, два напівфабрикати: праві та ліві в протистоянні на "холмах" та пагорбах слави, марсових полях та побіля меморіальних могил.
Наші дорогі стерв'ятники цього дня перетворюються на сентиментальних перестарілих піонерів, обвішаних дорогими цяцьками. Вони будуть картинно завмирати в салюті перед тими, хто подарував їм отаке-от рожевощоке "сьогодні".
Напевно, уже тренують спічі до ветеранів, тероризують челядь і канарейок...
Одразу ж застерігаю, що повага до літніх людей та їхньої воєнної пам'яті не стосується цієї розмови. Хіба в тому сенсі: чого вони такі бідні? І вояки УПА, чомусь усе ще досі в незалежній Україні нелегітимної, і солдати червоної армії, дещо ліпше матеріально винагороджені, але все одне – на рівні виживання, а не життя.
Тимчасом на кухонній політичній дошці вже відмерзають дві шоу-заготовки: праві й ліві.
З них стікає мутна сукровиця медійних повідомлень: така-то кількість правоохоронців буде пантрувати пам'ятники війни у Львові, у Києві, на сході та заході.
Ведучі політичних шоу потирають спітнілі руці: що ж, поговоримо про те, що буде 9 травня.
Ліва й права тусовка, розцяцькована в стилі Вірки Сердючки, вдаватиме глибокі смисли й тверді переконання. Щодо Вірки: так, як її придумав Данилко, вона – ліва, а так, як би її подала Марія Матіос – у закарпатській вишиванці та з "калашем" – права.
Але всі учасники цього різнокольорового свята – насправді клоуни лівого й правого штибу: їхні зірки на шапках – з фольги, як і тризубці на кашкетах "бранців свободи". Уся ця забава коштує їм пару копійок, а приносить на якийсь час успіх на голубих екранах, здорове травлення, а також вселяє надію на майбутнє бюрократичне панування.
Отже, для них гра вартує свічок.
Тим більше, що влада, як тільки може, негласно підтримує цю перфідію, як каже один мій знайомий. Влада, мозок якої отруєний московськими ностальгічними міазмами, спричиненими смертю СРСР. Це ностальгія за ним, дорогими есесером, розмахує 9 травня червоними прапорами в руках регіоналів. Ностальгія за тією владою, яка дозволяла посадити й знищити всіх ворогів.
І ця ностальгія надихає їх досі.
Вони, ліві й праві, озброєні кожен своєю підфарбованою та підсиліконеною "на злобу дня" ідеологією, що скидається на старого трансвестита – за Бодріяром! – на щастя, виявляють щороку крихітні акторські здібності.
Тому найрозумніші з юрби, спраглої видовиська, одразу ж покидають вульгарні покладання, вшанування й протистояння 9 травня, чи то у Львові, чи в Києві. Ідуть тихенько перехилити чарку за загиблих рідних, просять у мертвих пробачення за те, що на їхніх кістках кривляється порновладне бидляцьке кодло.
Протистояння лівих і правих 9 травня дуже підправлене підсилювачем смаку – а тому є важкостравним. Усі ці міліцейські кашкети, камери, нескінчені повідомлення напередодні, хто з ворогів приїде до славного міста Львова й розгорне там свого прапора, а доблесні охоронці порядку красиво завадять їм це зробити, – усе це і є своєрідний глютамінат натрію в пісній святковій "Мівіні", від якого алергія й відрижка.
А тому: у ситуації напівфабрикатного суспільства, у якому ми опинилися, у ситуації споживання головно напівфабриката важлива тенденція до екологічних тем. Навіть у літературі. Бо ж якщо маститий літератор вдається до загравання зі смислом "УПА" й робить із нього напівфабрикат, що в розумінні цього автора означає "українська поетична антологія", і не вбачає в цьому "відшукуванні нового значення" відрижки від Вілор, що означало "Владімір Ільіч Лєнін – організатор революції" – то ж, чи не вартує з назв збірок віршів обирати однозначні – трава, роса й повітря? З їжі – картоплю й сало?
З політики – ніц. Бо її немає. Пора нарешті це усвідомити й зайнятися єдиною цінністю, що ще в нас залишилася – ми самі. Інакше настане справжній вілор, Біломор, Бам – і тоді неминуче повторення й комедія, що сюрреалістично-жорстко переходить у свою протилежність.
Ліві й праві 9 травня – то якраз вона і є, трагівистава з елементами порно. Вистава дешева, розрахована на неосвічені маси, яким і такого рівня достатньо, як думають організатори цього замало вишуканого, замало аморального й замало моторошного дійства – щоби воно заслуговувало марки "політика".
Бо ж у справжній реальності вмирали по-справжньому. А на покладаннях квітів радянським солдатам 9 травня у Львові підстрелять хіба що гумовою кулею.
Лівиця як історичний протез правиці, за Бодріяром.
Насправді в день перемоги над фашизмом вони злагоджено діятимуть в одному напрямку – на збереження влади. Яка, їм здається, у них ще є.
Марія Кривенко, Львів, спеціально для УП